Сини Великої Ведмедиці

Перед тіпі Четансапи працювали Уїнона і Монгшонгша, Вони слідом за Токай-іхто і хлопцями увійшли до намету і насамперед поклопоталися про те, щоб їх нагодувати; Хлопці завзято заходилися біля їжі. Посеред намету, там-де звичайно містилось вогнище, сиділо троє нерозлучних друзів: Бобер, Чорний Сокіл і Шеф де Лю. Токай-іхто те сів біля них. Він боровся з невгамовним малям ведмедиці, що намагалося вп'ястися зубами в його теплу, м'яку шию-щоб ссати її. Коли він, напівроздратовано, напівсміючись розціпив зуби маленького ведмежати, на його шиї виступи ли сліди крові.

— Щось таки мусить статися, — промовив Шеф де Лю, і це були перші слова, що порушили мовчанку. — Чи вміє це чудовисько їсти?

— Ні, воно ще не бачило й трьох місяців. Але мусить навчитися їсти, якщо не хоче вмерти.

Уїнона підійшла з порошком, приготованим з розтертих ягід (його звичайно давали дітям до м'яса), і спробувала всунути ведмежаті в пельку, але така їжа йому зовсім не припала до смаку. Із злісною упертістю воно рвалося до шиї Токай-іхто і перелякано чіплялося за нього пазурами.

— Піди-но, Шеф де Лю, влови йому кілька рибин. Це саме те, чим живляться його родичі на своїй батьківщині.

— Його родичі? Хіба очі Токай-іхто вже коли-небудь бачили такого звіра?

— Так, на горі, в тому кінці світу, звідки віє північний вітер. Уатшітшун називають цю країну Аляскою. Вони кажуть, що за часів наших прабатьків скрізь водилися такі великі ведмеді і жили у печерах. Це ведмежа ми візьмемо з собою. Воно буде супроводити нас через Міні-Сосе. Ведмедиця, вмираючи, дала мені його. Її вбили стріляючі заліза шукачів золота.

Делавар підвівся. Він попросив в Уїнони трохи сирого м'яса і вийшов з намету. Гапеда і Часке подалися за ним щоб допомогти йому вудити рибу. Передусім вони скочили до коней, висмикнули по кілька волосин з хвостів і зв'язали з них тонку, але міцну волосінь. З довгих лозин, які легко було вирізати на березі річки, рибалки нашвидку зробили вудочки і закинули їх у річку. Першому пощастило Шеф де Лю. Також і Гапеда невдовзі міг похвалитися здобиччю, але Часке нічого не зловив. Для початку, мабуть, досить було і двох спійманих рибин; делавар і обоє хлопців повернулися до намету.

Вождь покришив рибу і пальцями, які його вихованець із завзяттям ссав, почав запихати їжу йому в пащу. Малюк проковтнув і зажадав ще. Гру було виграно.

Гапеда і Часке були настільки вражені і схвильовані подіями, що тільки після нагадування воїнів лягли спати. Вже перейшло за південь, а на вечір мали вирушати з табору. Тепер вирішили просуватися вперед тільки вночі, а вдень відпочивати де-небудь в укритті, щоб не потрапляти на очі розвідникам.

Ніби прочитавши думки брата, Гапеда пошепки спитав Часке:

— Разом?

І кревний брат відповів коротким «так». Потім обоє залізли під одну ковдру, щоб і цього дня спати вкупі.