Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Я йду… Ти прийдеш увечері?..
Ураз Володимир почервонів від люті, очі йому загорілись. У ту ж мить, здавалося, з його вуст зірветься потік прокльонів, але, побачивши на Ганниному обличчі завчасу прибрану іронічну посмішку, він скулився.
— Побачу! — відповів нарешті, і в голосі йому звучала не то згода, не то погроза.
Ганна пішла. Нехай би це сьогодні загрожувало їй цілковитим розривом із Володимиром, вона не порушила б традиції. Володимир, мабуть, це зрозумів і тому змовчав.
Ганна поволі заспокоїлася. Вона ще має силу над ним і може все полагодити.
А втім, може, вже все полагоджено.
Одна загадкова річ давала Ганні підставу так думати.
Ганна повернула зір убік, де стояв присланий невідомо від кого кошик квітів… Звичайно, квіти надіслані не Нікові, а їй, Ганні. Кому ж іще спало б на думку прислати їй незабудок, тоді, як ніхто не знав, що вона тут буде. Безперечно, Володимир. Але що це означає? Згода чи дипломатія? Коли згода, то Володимир прийде. Тоді для чого ця конспірація? Безперечна дипломатія! Володимир надіслав за себе конспіративного заступника, щоб на випадок потреби мати виправдний аргумент у приязні до Ніка. О, він хитрий пес!
І Ганна зробила огидливу міну, неначе вона ось бачила вже перед собою такого хитрого пса. Але за хвилину вона себе розрадила. Врешті ж, може, й краще, що його не буде, принаймні не бачитиме його докірливих очей, а там хай буде що буде…
Його очей? А скільки ж іще буде очей, окрім Володимира! Як із ними зустрінеться? Ганна думала вже над тим, як їй себе тримати з гостями.
Почувся дзвоник. Вона схвильовано пішла назустріч до дверей. Але то був лише Нік, що повернувся з міста з новими пакунками.
Ганна йому зраділа. Від нього віяло бадьорістю й морозом. У його присутності розвіялись усі Ганнині побоювання. Її кревний Нік від усього захистить.
— А ти так мене сьогодні й не привітала.
— Вибач, — винувато озвалась Ганна, — я така була заклопотана!
Вона припала йому до вуст довгим міцним поцілунком.
І обом стало весело. Почали пригадувати іменини минулих років. Сміялися з дивакуватого технічного директора, що завжди під кінець вечора забував про свою поважність; кпили з міщанкуватої технікової дружини, що супроводила кожну чарку, яку пив її чоловік, великими переляканими очима.
Коли почувся дзвоник, Ганна підвелася назустріч зовсім спокійна, з почуттям своєї гідності й відповідальності господині, як це було за минулих років.
Першим прийшов таки той самий технік Карпенко. Зустрівши Ганну, він здивувався, очі йому розширились, як бувало в дружини перед його чаркою. Але Карпенко зараз же отямився і поштиво привітався. Його ж дружина, Галина Андріянівна, не могла вгамувати своєї зневаги навіть тоді, коли торкнулася вустами Ганниної щоки. Цього року її дотик був коротший, ніж завжди. З тим дотиком Ганна відчула лихий подих, але Галина Андріянівна була для неї малозначущою істотою, щоб вразити. Ганна лише посміхнулася Галині Андріянівні, пригадуючи її ставлення до свого чоловіка. Вона була вірна засаді: «жінка хай боїться свого чоловіка» і до цього від себе додавала: «нехай ні в чому йому не перечить і ніколи не має своєї думки».
Другим прийшов інженер Кравченко з дружиною.
Він весело привітався до Ганни й жодною рисою не виявив ані осуду, ні здивування.
Його дружина, вихована в доброму тоні, була з Ганною дуже ввічлива. Вона заговорила з нею про драму й свідомо оминала оперу.
Ганна легко почувалася з цими людьми й остаточно набула невимушеного тону.
Незабаром прийшло ще два молодих інженери, а з ними й Вольський із дружиною. Вольський ще здалеку закричав своє співуче «а-а» з таким виразом, ніби між ним і Ганною ніколи нічого не траплялося. Кілька разів припав до руки. Ганна безцеремонно визволила руку й повернулася до його дружини.
Любов Григорівна радісно кинулась Ганні на шию, немов уздріла свою найбільшу приятельку.
— Ви все так само чудова, моя люба! Як давно вже вас не бачила!..
Очі Любові Григорівні світилися щирою втіхою, й Ганна їй у відповідь тепло посміхнулася. Ця Любов Григорівна була, здається, справді хорошою людиною, хоча досі Ганна з нею не зближувалась.
Прийшов нарешті технічний директор Олександр Іванович із дружиною Таїсою Сергіївною — обоє немолоді, обоє опецькуваті, обоє мали імпозантний вигляд від усвідомлення свого авторитету, але насправді були короткозорі на очі й на вдачу. Так принаймні Олександр Іванович, уздрівши Ганну, здивовано скрикнув: