Беладонна. Любовний роман 20-х років

— Дякую, товариство, але віншувати мене з винаходом поки що передчасно. Одначе й за те, що я зробив до сьогодні, я мушу великою мірою завдячувати Ганні Павлівні. Кілька разів робота мені падала з рук, і завжди Ганна Павлівна підтримувала мене морально своїми порадами й вірою. Дякую, Ганю, сьогодні ти з повним правом маєш поділяти мою радість.

Ганна почервоніла від сум'яття й утіхи. Її вітали оплесками. Любов Григорівна екзальтовано поцілувала Ганну, ніби визволяючи Ніка, якому зараз це не вільно було зробити. Гості заметушилися. Руки зі склянками безладно схрещувалися, дзвеніли мінорним зойком у дикому гаморі. З галасу намагався вирватись на поверхню голос розчервонілого директора. Він іще хотів промовляти, але гості, раді, що перейшли за межу офіційної учти, кричали, реготали, поспішали наздогнати втрачений час. Наливали склянку за склянкою. Пили вже за всіх взагалі й за кожного зокрема. Директорка вже забула про свою амбіцію і сміялась, аж її подвійне підборіддя ходило ходором. Кравченкова, забувши хороший тон, розпочала за столом боротьбу з Вольським за пляшку лікеру. Любов Григорівна вже випила на брудершафт із молодим інженером, тепер намагалася випити з Володимиром.

— Вона чудова, — у захваті звертала Ганна увагу Ніка на Вольську, що тільки-но поцілувала Володимира.

Володимир за хвилину підійшов до Талі, що дивилася на все це із дверей кухні.

— Ну, як тобі подобаються сьогоднішні гості? — з роздратуванням у голосі запитав він.

— Вони завжди такі, як підіп'ють, — сміючись відповіла Таля.

— Свинякуваті, хочеш ти сказати?

— Ой, який же ви зараз святий та божий… А я бачила, як ви цілувались!

— Та ну їх к чорту! — злісно промовив Володимир і, ніби щоб бути далі від гріха, перейшов у кухню. Таля пішла за ним. Володимир злостився на всіх гостей, а Таля сміялась.

Тим часом і гості поволі стали розтікатися по кімнатах. Вольський уже заспівав якоїсь опереткової арії під акомпанемент Кравченкової.

Ганна сіла на канапі з Ніком.

— Коли б ти тільки знав, як я була злякалась. Я думала, що ти навмисне це зробив, щоб при мені вбити себе.

— Це я, може, зроблю пізніше, — відповів Нік і раптом став похмурий.

— Любий! Не говори так! Мені боляче.

— Мені теж боляче. Зараз ти підеш, і знову я сам. Сам. Ти розумієш? Мені здається, що це вже останні мої іменини. Ти ж однаково відійдеш від мене. Ти на той рік, напевне, не зробиш мені цієї ласки.

— Ну, заспокойся, любий. Я завжди буду до тебе приходити. Хіба я можу тебе забути? Ти ж батько Талин. Ти найближчий друг.

— Але колись я був і твоїм чоловіком, колись після іменин ти залишалася зі мною, а сьогодні…

— Так. Я не можу залишитись, — винуватим тоном промовила Ганна.

— Тоді к чорту все, — несподівано крикнув Нік, — як громить, так громить до кінця.

— Тихше. Нас почують, — злякано озиралася Ганна, намагаючись заспокоїти Ніка. Але Нік уже переходив у п'яну лють. Він готовий був руйнувати столи, руйнувати лабораторію.