Беладонна. Любовний роман 20-х років

— Стежте за стрілкою вольтметра. Коли стрілка наблизиться до дев’яноста, дивіться на мідні опуки. Я пускаю машину.

Інженери переморгнулись, киваючи зловтішно в бік жінок.

Слідом за цим машина важко дихнула, загула. Стрілка вольтметра почала плавно підійматися по шкалі.

— Я гашу світло. Стрілка підходить до дев’яноста.

— Не лякайтесь, — промовив хтось із інженерів до жінок.

Раптом розлігся тріск, як випал десятка рушниць. Поміж опуками майнув вогненний язичок. За хвилину вже велике полум’я розцвічувалося дивовижними сліпучими кольорами. Фіалковий, помаранчевий, синій, червоний, зеленкуватий… Кольори мінилися, зливалися один з одним, як світляна музика, що ілюструвала безугавну заглушливу какофонію тріску й гулу. Полум’я пливло по поверхні опук, досягало величезних загрозливих розмірів, розтягувалось поміж крайніми точками і згасало; та вслід вибухала нова сліпуча смуга. Ще момент — і, здавалося, стіни лабораторії поваляться від грому й полум’я. Але машина, ніби важко відсапуючись від утоми, поволі змовкла. Світло електрики обдало зблідлі обличчя жінок. В очах одсвічується одночасно переляк і захоплення. Хтось злякано віддихується, хтось захоплено жестикулює, хтось плеще в долоні.

Нік в ажитації. Він молодо звивається поміж приладдям, як чарівник.

— Ще один ефект!

За хвилину машина знову загула. Нік повернув підойму, увімкнув цілу серію якихось мечиків і став поміж двох мідних опук. Язики полум’я посунули по їх поверхні. Тоді Нік спокійно поклав долоні в полум’я зверху на опуки, й тієї миті жах відбився в очах присутніх. Полум’я Нікові охопило все обличчя, здавалося, зараз спалахне йому волосся й він, обгорілий, бездушно гримнеться, вбитий електричним струмом.

Ганна несамовито скрикнула й кинулась до Ніка, але її схопила чиясь дужа рука, й Ганна напівпритомно їй скорилася. Дехто з жінок із криком переляку кинувся до дверей…

Коли ж Ганна отямилася, біля неї вже стояв із винуватим виглядом Нік.

На нього накинулись жінки й навіть дехто з чоловіків, докоряючи за браваду. Але Нік, посміхаючись, заспокоював. Це пристосування, його ж таки конструкції, надає електричному струмові ще одну властивість. Електричний струм навіть такого напруження, як зараз, — сто тисяч вольт — зовсім безпечний для людини через те, що проходить тільки по поверхні тіла й не пошкоджує внутрішніх органів.

— А все ж таки, проробляючи такий фокус, треба бути дуже певним у справності сполучень. А раптом розрив? — промовив Вольський.

— У своїх приладах я більше ніж певний!

Гості, ніби не довіряючи Ніковим словам, обережно почали оглядати приладдя, генератора, повертались до Ніка, перепитували, торкалися пальцями. В загальній метушні оживився й Володимир. Він найбільше перепитував Ніка і як справжній фахівець цікавився математичними обрахунками. Нік із задоволеним виглядом давав йому пояснення.

До них підійшов Вольський.

— Ну, Миколо Матвійовичу, коли ж ми вже засвітимо лампу?

— Думаю, що дуже скоро. Може, навіть цими днями.

— Якщо вам пощастить здійснити свій винахід, ви далеко підете вгору. Ви ж світова величина!