Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Ганна раптом переконала себе й Ніка, що Володимир такий, а не інший, і вони спільно почали розроблювати план іменин. Запросити мають заводську адміністрацію, кількох інженерів і Володимира Андрійовича.
Усе говорилося в такому тоні, як і минулого року. Це було так природно, що Нік вдячно пригорнув Ганну. Вона вже почуває на собі його пристрасний віддих, почуває, як у ній самій розливається бурхливий вогонь. Ще момент — і Нік припаде вустами, знесиливши Ганну, але вона вчасно вихоплюється йому з рук.
— Я так засиділась у тебе довго!..
Тамуючи хвилювання, вона по-материнському поцілувала Ніка в чоло й вийшла з лабораторії.
Володимира вона застала вже вдома. Він пильно глянув їй в очі.
— Ти на лекції сьогодні не була?
— Чого ти так думаєш? — запитала в свою чергу Ганна таким тоном, у якому одночасно вчувались і заперечення, й жарт.
— Я заходив по тебе.
— Сьогодні, йдучи на лекцію, я зустрілася з Талею. Ти ж знаєш, як попадешся їй у руки, то вже не вирвешся…
Ганна оповила шию Володимирові й наївно глянула йому в вічі. В його погляді пробігла лиха іскра.
— Ти гніваєшся на мене, Вовчику?
Він мовчав.
У помешканні інженера Бачинського ясно освітлені всі три кімнати. В їдальні на двох столах коробки консервів, тарілки бутербродів, пляшки вина, карафки з горілкою. Квіти, вази з фруктами, вази з тістечками… Збоку на окремому столику — торти… В сусідній кімнаті, що мала правити за вітальню, розставлені блакитного плюшу крісла, блакитна люстра, піаніно, а по кутках вазони фікусів, пальми, олеандри. Поміж ними пишався салатовими стрічками надісланий кошик незабудок, цикламену й примули. Все було вже приготовлено до зустрічі гостей. Ганна стомлено переходила з кімнати до кімнати. То поправить настільника, то загорне портьєру, то переставить стільця… Їй хотілося невпинно ворушитися, щоб не зупинятися ані думкою, ні поглядом на собі. Їй приємно було відчувати лише одне — що вона в цьому домі господиня; кожна річ мусила прибрати місце за її волею, мусила відчути дотик її руки. Ганна все переставляла по-своєму після Гаші й Талі. Таля врешті зреклася своїх прав і, підібгавши на канапу ноги, почала читати книжку. Але кінець кінцем і Ганні ні до чого стало дотикнутися, нічого заперечувати. Вона даремне переходила з кімнати до кімнати, щоб знайти, на чому б заперечливо зупинити свій погляд. Усе стояло на своєму місці.
І тоді в Ганни зросло вагання: а вона на своєму місці? Чи слід довше залишатися тут?
Перед Ганною фільмом попливли ущипливі спогади недавньої суперечки з Володимиром.
Ганна, вибравши момент, коли в подяку за її ласку Володимир міг поступитися для неї, обережно сповістила про запросини на іменини. Володимир так само вкрадливо відповів:
— Якось незручно.
— Іменно незручно не піти. Особливо після того, як Нік відвідав твою виставу й ти обіцяв йому подивитися машину.
— Та це можна колись іншим разом, але показатися прилюдно!..
— Ну от! Нік же ж не побоявся зустрітися з тобою прилюдно?!
Останній закид ніби вплинув на Володимира. Він замислився і ось-ось, здавалося, мав погодитися. Але Ганна, бажаючи остаточно переконати його, необережно додала:
— Я, наприклад, сама думаю піти й навіть візьму на себе обов’язки господині.
Володимир ураз спалахнув:
— Так тоді можеш бути певна, що мене там не буде!
— І цим ти тільки покажеш свою міщанську вузькість.
— Це принаймні мене менше скомпрометує, ніж присутність на міщанських іменинах, де розпорядницею має бути моя дружина.
— Ти робишся страшенно передовим там, де тобі вигідно відстоювати свої егоїстичні позиції. До сьогодні я була про тебе кращої думки.
— Так само, як і я про тебе. Принаймні я вважав тебе за безпосередню, а в тебе що не крок — дипломатія.
— Я не маю на думці жодної дипломатії. Якщо я хочу допомогти Нікові, то тільки з почуття дружби. Будь ти на його місці, я так само поставилася б і до тебе. Як не є — стільки років ми жили по-хорошому, кожен рік я для нього влаштовувала це свято.
— Було б далеко чесніше, коли б ти не відмінювала цього слова «дружба», а просто перейшла до нього жити.
— Ти так хочеш? — рішуче запитала Ганна.
Володимир обурено глянув і мовчки одвернувся.
До сьогоднішнього дня не відповів він Ганні на її запитання. Взагалі вони майже не розмовляли між собою. Але сьогодні вранці Ганна промовила: