Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Знаєш, може, взагалі в житті найцінніше — це ті далекі нюанси дружби, поки ще люди не мають права одне на одного.
Нік зрозумів, що Ганна хоче погодити його з сучасним станом взаємин. Він не міг ані погоджуватись, ані протестувати. Чуло взяв її за руку, й довго обоє вони сиділи мовчки. Сутінки заповнювали кімнату, силуети меблів перетворювались на дивовижних німих потвор, що з ними Нік мав жити.
Ганна тихо поцілувала Ніка в уста.
— Бувай здоровий, працюй. Я завжди залишуся твоїм другом.
Нік міцно стис їй обидві руки. Ганна відчула в них силу і вже певна була, що він буде працювати.
На цей раз вона нічого не сказала Володимирові про свої одвідини Ніка. Врешті ж кожна людина має право на потайну скарбницю свого «я», де буде чужим око найближчої людини.
Так Ганна заходила ще кілька разів, і про це не знав Володимир. Правда, він часом ніби помічав, що частину чуття до нього вкрадено. Він іноді, вивіряючи, задивлявся Ганні в очі, ніби хотів побачити, що діється їй у душі, та Ганна дивилась, не моргнувши, тільки в погляді була помітна прохолодь.
Часом уже Ганна засиджувалася допізна з Ніком. З кожним візитом у них розширювалися теми, й Ганна охоче їх підтримувала. Останнім часом вона так мало бачить Володимира, що мимоволі тягнеться до Ніка, щоб поговорити по-дружньому.
Тепер Ганну Нік чомусь більше турбував, аніж Таля. Таля, здається, вже погодилася зі становищем подвійної родини й більше цікавилася шкільними справами, ніж взаєминами своїх батьків. А Нік щоразу ставав уразливіший. То довга відсутність Ганни підривала йому енергію, то Ганнине поводження з ним, як зі скривдженим, видавалося йому образливим. І кожного разу Ганна мусила суперечити собі. Коли Нік казав, що її ласка з милостині, Ганна запевняла, що вона любить його, як друга. Коли ж скаржився на те, що вона розлюбила його тому, що він старіє, Ганна доводила, що він досить іще молодий і силою не поступиться перед Володимиром, що коли б не те прикре непорозуміння, вона й досі була б йому вірною жінкою. Але тепер Ганна боязно тамувала найменший прояв пристрасті в Ніка. Вона цінує дружбу понад усе. О, коли б це трапилось, тоді, напевне, вона б не витримала Володимирового допитливого погляду. І так до речі часом була Талина присутність.
Якось Нік увійшов із Ганною в лабораторію й показав їй майже закінчену вже машину. Ще останній експеримент, який Нік теоретично вже розробив, — і винахід готовий.
Ганна як завжди захоплено дивилася на Ніка. Про нього ж як про славетного винахідника заговорить тепер світ.
Нік іронічно посміхнувся.
— Славетний винахідник! Винайшов машину, а втратив…
— Любий, — майже молилася на нього Ганна, — ти нічого не втратив. Я негідна, я нікчемна перед тобою.
— Не говори так, Ганю! З тобою я втратив останню іскру душі. Без тебе я задихаюсь, я черствію. Я роблюся ненависним сам собі. Мене мучить кожен спогад. Мене мучить ця машина, над якою я десять років працював. Найкращих десять років нашого спільного життя. Тепер вона мені здається гільйотиною, на якій я мушу знищити себе.
— Ніку! — благально простягла руки Ганна, — хіба я не з тобою? Хіба не дорога мені ця машина? Хіба не дорогі мені ці десять років?
— Ні, — холодно одвів Ганні руки Нік. — Ти не зі мною. Ти зараз знову підеш до нього. Ти вже ніколи не будеш моєю.
Ганна почувалася так, неначе раптом опинилася між двох важких каменів, що давили її. Вона ладна була кричати від фізичного болю, але з кожним моментом знесилювалася й уже зовсім тихо знеможеним голосом промовила:
— Я тебе ніколи не забуваю.
Нік раптом засоромився своїх жорстоких докорів. Він винувато взяв Ганну за руки й підвів її до канапи.
Який час обоє мовчки сиділи. Потім Ганна, ніби отямившись, знову тихо промовила.
— Як мені тяжко! Не докоряй, Ніку! Що я зможу, я все для тебе зроблю.
Нік став вибачливіший. Звичайно, він не має права нічим докоряти Ганні, але ж ті спогади! От незабаром його іменини. Ще минулого року Ганна вітала гостей, а тепер цей день буде для нього порожній…
Ганна рішуче заперечила. Вона конче буде господарювати в нього на іменинах. Все буде так, як було минулого року.
— А Володимир? — промовив Нік.
— Я думаю, що він стоїть понад міщанською вузькістю. А коли він інший, тоді я в ньому глибоко помилилась.