Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Навпаки, — додав, сміючись, молодий інженер, — тільки збільшить кровообіг.
— Я про це нічого не кажу, я маю на увазі зраду, — промовив директор і ледве втримався, щоб не кивнути в бік Ніка. Це всі помітили.
— Співжиття з тим, із ким людина хоче, — це зовсім не зрада, — промовив Нік, — це її моральне й яке хочете право. Ми, наприклад, розійшлися з Ганною Павлівною зовсім свідомо, й це нам не заважає зоставатися в дружбі.
— Шановний Миколо Матвійовичу! — промовив Володимир. — Я ніколи не сумнівався у вашій шляхетності й сьогодні радий висловити вам свою приязнь.
— Я також дуже радий вас бачити в себе.
Вони церемонливо цокнулись.
Нік повернув обличчя в бік Ганни.
— Я хотів би, щоб Ганна Павлівна підтримала нас.
Ганна, що досі уважно стежила за рухами обох чоловіків, квапливо підвелася.
— Я з охотою!
— А ми що? — заметушився Вольський з пляшками.
— За потрійний союз. Ура! — вигукнув Кравченко.
— У-р-ра! — вибухнуло в кімнаті.
Під цей салют Нік зворушливо тиснув руку Володимирові, а Ганна замиловано дивилася на них обох.
Пиятика розійшлася шумливою зливою, розмови збилися в один монолітний гул. Навіть директор почав веселіше перемовлятися з техніковою дружиною. Кравченко розмовляв із Любов’ю Григорівною, а Кравченкова з Вольським. Коли ж Володимир повертався на своє місце, Любов Григорівна щось палко доводила молодому інженерові, та лише Володимир сів поруч з нею, як вона вже посварилася жартома з інженером і повернулася до Володимира.
— От невгомонна жінка, — добродушно посміхнулася Ганна, глянувши в її бік.
У цю хвилину Ганна була навіть вдячна їй, що вона так енергійно взяла в свої руки Володимира.
— Мені подобається ця Любов Григорівна, — промовила вона вголос, нахилившись до Ніка, — глянь! Глянь, яка вона чудова!
Любов Григорівна в чомусь переконувала Володимира, сильно задивлялась йому в очі, ніби хотіла передати в них жартівливі іскри власних очей. І Володимир добродушно посміхався.
Ганна від щастя екзальтовано стисла Нікові руку. Та, глянувши вже в бік Володимира, вона зустрілася з його летючим поглядом, у якому, здавалося, майнув осатанілий полиск. Ганна жахнулась. Але надалі, як не силкувалась вона зустріти той погляд, нічого не могла побачити у Володимирових очах, окрім нудьги. Проте настрій Ганні зіпсувався. Чому ці докірливі погляди? Для чого ж було говорити про приязнь? Лицемірство?! Тоді к чорту всякі стосунки!
А навколо гамір, суперечки, регіт. Уже кожен наливав по своїй охоті. Вже Любов Григорівна гладила коси молодому інженерові.
— Дурнику, я всіх вас люблю.
Вольський, що тільки-но цілував руку Кравченковій, зараз націлив гострий погляд на Любов Григорівну. Технікова дружина дивилась переляканими очима на свого чоловіка, до якого підійшла Ганна. А Кравченко, що розважав директорку, поміж розмовою, раз по раз кидав лихий погляд на Вольського. Поводження всіх набирало характеру маневрів поміж мінами та колючими загородами. Щомиті можна було сподіватися неприємного вибуху.
— Товариство! Я бачу, що декому дуже весело, а декому надто нудно. Прошу, хто хоче заглянути в мою лабораторію, — промовив Нік, дивлячись на Володимира. Нікові слова наполовину вже розрядили атмосферу.
— Так, так, товариші, — підхопив Вольський, — сенсаційна річ! Ми зараз побачимо геніальний винахід Миколи Матвійовича.
Гості парами й поодинці залишали свої місця і зацікавлено переступили поріг лабораторії. У невеличкій кімнаті вони скупчилися, з подивом озираючи павутину дротів, що густо вкривали стіни й стелю. Там і там валялись безладно прилади, поруч із забутою книгою. Лежали обценьки, стамески, рашпилі… На підлозі стружки, ошурка, тирса, а по кутках у скляних шафах складне приладдя, що блищало своєю нікельовкою.
— Прошу дарувати неохайність…
Ганна в глибині душі почервоніла. Тут зовсім не було так раніше, коли жила вона з Ніком.
— Бачите, — вів далі Нік, — мені доводиться часто тут виконувати й слюсарську, і столярську працю, так що зберегти охайність досить важко. А все ж це для мене наймиліша кімната.
— Ось, як бачите, наслідки моєї праці, — показав він рукою на металеву гору, а сам пройшов у куток, де особливо густо були зосереджені електричні прилади, поєднані між собою складною павутиною дротів.