Беладонна. Любовний роман 20-х років

— Володимире! — з серцем скрикнула Ганна.

— Ша-ша! Не буду. — Володимир перейшов на фамільярно-жартівливий тон.

Із цього моменту Володимир при кожній зустрічі з Ганною ніби намагався спокутувати свою провину — він щоразу приносив їй у подарунок якусь приємну новину. То він зустрічався з Ганниним професором, і той у захваті від її виконання романсу «Айстри», то він зловтішно розповідав, як чудово Баталова провалилась на репетиції, і врешті одного разу він прийшов особливо піднесений.

— Новина! Сенсаційна новина!

— Ну?

— Я зустрівся з Ніком.

— Як? Де?

Ганна розсміялася, ніби Володимир сказав їй якусь нісенітницю. Проте це був факт.

Вони зустрілися зовсім несподівано у вузькому проході в «Палаці праці». За всього бажання не помітити один одного вони не могли, бо очі одного відбивалися в очах другого. Мусили чемно розкланятись і привіталися за руку. Помовчали, — але ж треба щось сказати! Володимир почав розпитувати Ніка про його працю, а той мусив віддячити тим самим. Наприкінці Нік запросив Володимира до себе глянути на його машину, а Володимир запросив Ніка послухати його оперу. Одне слово — потисли руки й розійшлися друзями.

Слухаючи напівгумористичну розповідь Володимирову, Ганна сміялась без упину. Справді, як не радіти? Хіба придумаєш кращу розв’язку? Володимир так тепло говорив про Ніка! Ганна з радісним сміхом обійняла Володимира й ту ж хвилину ладна була бігти до Ніка, щоб і його обдарувати такою ж ласкою. Згода!.. Друзі!..

Того ж дня потай до них забігла Таля. Вона нічого не знала ще про зустріч Володимира з батьком. І коли Володимир їй розповів, Таля не менше тішилась із того, ніж Ганна. Вона поводилася вже, як рівноправний член родини Шальвія. Без особливих припрохувань сіла за стіл і, обідаючи, розповідала шкільні новини, одночасно жестикулюючи руками й ногами.

Володимир увесь час сам був у піднесеному настрої й на прощання по-батьківському поцілував Талю в лице. Таля на мить прилипла приязно до нього й зникла грайливо, як кізка.

Ганна раювала. Нарешті прийшла та рівновага! Але день за днем у ній дедалі виразніше прокидалися докори. Чому вона так егоїстично втішається? А Нік? Чому всю ласку мусить мати Володимир?

І одного вечора замість лекцій Ганна пішла до Ніка…

Як вона й сподівалася, за довгий час, поки її не було, Нік змарнів. Настрій йому підупав. Уже кілька днів він не заглядав в лабораторію.

Ганна відчула на собі відповідальність за його працю. Вона почала дорікати йому недбалим ставленням, але в момент, коли Нік мав погодитись уже з усіма її докорами, вона несподівано взяла його руку й з виразом провини поцілувала її.

Нік завагався. В його виразі калейдоскопічно мінилися біль, радість, вдячність і ляк… Але за хвилину він уже схилив провинно голову.

Від Ганни тепер залежало, чи напутити і втішити його. Вона лагідно поклала йому на голову руку й тоді помітила, що між чорним волоссям подекуди витикалася срібляста сивизна, як перші осінні приморозки. Ганні пригадалися теплі хвилини їх взаємного життя, перші зустрічі, перше, ледве чутне, споріднення.