Беладонна. Любовний роман 20-х років

— Даремне ти так думаєш. Мене цікавить кожний крок у твоїй праці.

— Тільки не я.

Нік підвівся й почав нервово ходити по кімнаті. Обох пройняла гнітюча мовчанка. Але раптом Нік майже з розпукою промовив:

— Ну, скажи, яка втіха мені від того, що я, може, комусь дам зайву крихту світла? А що для мене в перспективі?.. Те, що, може, незабаром забереш від мене й Талю?..

Ганна співчутливо дивилася на нього пильним поглядом, ніби силкуючись виміряти глибину його розпуки, і зовсім несподівано для самої себе тихо промовила:

— Поки ти не одружишся, я не заберу від тебе Талі.

Нік докірливо дивився якийсь момент.

— Невже ти думаєш, що я можу одружитися?

— Тобі треба одружитися.

— Я кажу, що я міг би одружитися тільки з тим, кому ти могла б довірити Талю.

— Я ніколи нікому її не довірю.

— І я ніколи не одружуся.

— Як же ти будеш жити?

— Так і буду. Хай покутуватиму все життя за те, що завинив перед тобою.

— Я давно тебе простила.

Нік чуло взяв її за руку. Ганна не відіймала. Обоє чомусь замовкли. Вони почували пульс одно одного, і з кожним його здриганням у них збільшувалось почуття взаємної приязні, зростало хвилювання.

Ганна міцно стисла руку Нікові, підвелась.

— Вибач! Я все ж мушу йти на лекцію.

Він покірливо озвавсь:

— Дякую, що зайшла. Вітай Володимира Андрійовича.

Того вечора Ганна довго думала на самоті. Її тепер мучила докорами жертва, яку вона зробила Нікові в хвилину жалю до нього. Життя з Володимиром без Талі для неї видавалося тепер легковажністю. Таля потрібна їй, як самий сенс її життя. А втім… чи може Володимир стати Талі за батька? Таля прихильна до Володимира, так, але чи ж є це прихильність дитини?..

Такі ж довгі самотні вечори! Володимир завжди повертається після дванадцятої. Правда, великою мірою Ганна заповнює свій час лекціями та вокалізами. Вона зробила чималий успіх у музиці, вона з кожним разом бачить усе більшу прихильність до неї Володимира. За його словами, вона має надзвичайні музичні здібності. Проте чи ж пережене вона свої роки, чи ж виявить себе?

— Це ти в опері досі був? — із підозрою запитала Володимира.

— А де ж, по-твоєму, я мав бути?

— Шкодую, що я не пішла з тобою сьогодні. З охотою послухала б Гдаля.

— Не так-то вже мудро він сьогодні диригував. З арії Аїду на цілих два такти затримав.

— Та, правду кажучи, Баталова твоя теж добра ворона. Вона так замиловується своїм голосом, що й шість із приємністю тягла б.

— Погодься ти з тим, що не може ж вона свавільно вести за собою оркестр, — доводив Володимир.

Але Ганна його вже не слухала.

— Тобі привіт від Миколи Матвійовича.

— А ти де його бачила? — тривожно глянув на Ганну Володимир.

— У нього вдома.

— А-а-а!.. Дякую! — з байдужістю в голосі промовив Володимир. — Чого ж це Таля до нас не заходить?