У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий
- Автор: Химко Андрій
- Серия: У пазурах вампіра #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-920-419-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий». Краткое содержание книги:
Пропонований ІІ-й блок «По відродженні» познайомить читача не лише з відомими літераторами Гомоном, Лебеденком, Недолею, Осьмачком та Чигирином чи акторами театру Гірняком та Добровольською, а й із метрами української поезії Малишком та Рильським (як із близько сотнею їх сучасників не тільки у столиці чи рідному місті а і в Ізюмі чи Воронежі під Харковом чи Полтавою), не лише з мирним життям черкаських виправної школи-колонії для малолітніх чи курортоуправління «Соснівка», а й із воєнними поневіряннями головного героя — на фінському фронті і при відступі Червоної армії в 1941-му аж до Дніпропетровська.
У № 2 часопису «Холодний Яр» за 2008-й у серії «Незабутні» були надруковані вибрані поезії Андрія Химка, а взагалі їх –кілька збірок («Інтими», «Ключі й кличі», «Реліквії», перекладів «З чужого поля»), які ще чекають на видання…
Не дочекавшись приїзду Лесі на зимових вакаціях, Янчук з'їздив на чергові семінари й сесії та сяк, так і абияк поздавав екзамени й заліки, а повернувшись, послав коханій листа, повного освідчень і подяк їй, захоплень нею та прохань берегти себе для нього з вихваляннями, звеличеннями й уславленнями її вроди та закликом до вірності йому, коли вона щира, повна почуттів до нього й хоче належати лише йому.
«Кохання, люба моя, це свята таїна, вершина людського щастя й екзальтації у радощах... Волаю до тебе: не зрадь мені! Благаю: не оступись! Не наблизь до себе жодного, навіть у думці!.. Мусимо зустрітись і кінцево вирішити нашу долю, за яку я став боятись останнім часом. Сповісти про себе докладніше, бо дуже тривожуся за тебе! Жду!» — завершив Петро свого розпачливого листа.
Відкурили дні й ночі колючими заметілями, завивними віхолами, сніговійними завірюхами, шпаркими хурделицями та тужними вітрами, відрипіли зойками зашпорні морози з-під людських взуванок і санних полозків, поки й не здалася врешті, обезсилівши, сувора зима благодатно-ніжній весні, з якою до одних прийшли щастя і надії, звершення і нові задуми, а до інших — лихо й безнадія, розчарування і кривда. Перших було менше, коли задзвеніла, заворкотала, засюрчала, заплюскала рокітлива весна по потічках, заспівала струменистими цівочками по вибоїнах, ринвах і лотоках — спершу талими водами, а пізніше, як бурульки вже скапали, і першими дощами...
Дуже довго доправлялося із Москви в Черкаси подароване Ліді Югиною піаніно, але в якусь неділю Петро на машині таки привіз і з Льовою та його друзями заніс у тісну хату великий ящик. Обрадувана ще й різноманітним багатим одягом і взуттям, натільною та постільною білизною, Лідуня переживала таке щасливе піднесення, що й місця собі не знаходила, а Петро, не відкладаючи, надиктував їй подячного листа до колишньої опікунки і щедрої дарувальниці з поздоровленнями із заміжством і побажаннями всього найкращого, закінчивши «привітами від усіх наших». Ліда співала від щастя!
Того ж таки дня Петро знайшов у поштовій скриньці Лесиного листа, який умить ожвавив і його. Для годиться, він якийсь час стримувався, щоб не відкрити його одразу, та врешті прочитав:
«Вітаю, обнімаю, голублю, пещу, ласкаю тебе всім єством своїм, мій коханий судженцю й муже!.. Коли пишеш, що полегшуєш собі муки чекань навчанням та читанням енциклопедії, то схвалюю, а що тривожишся за мене, то безпідставно, гони від себе ті передчуття на болота й у нетрі, як казали моя бабуся. Не вміючи належно відповісти тобі, міняю у твоєму листі своє ім'я на твоє і відправляю тобі, любий мій, від себе... Тішуся, що здав екзамени, саме зараз здаю свої. Не приїхала, як обіцяла, бо навідав мене тато з перевіркою, а не писала, бо була певна, що ти на сесіях... Знудьгувалася, скучила аж до плачу! Мусимо зустрітися конче в кінці травня чи в перші дні червня. Я здам усе заздалегідь, додому напишу, що затримаюся для здачі, а в цей час буду здавати себе тобі, моя радосте! Я щодень молю Бога за тебе, дякую Йому, що ти є на світі, а ще більш за те, що ти мій! Будь, і будь, і будь!.. Навіки твоя Лариса-Леся.
П.Н. Здай і ти екзамени наперед, щоб ми не пізніше перших днів червня зійшлися у тебе для обіймів! Па, любий! Пиши! Жду! Готова вирішити нашу долю, як забажаєш!»
Лист від коханої трохи заспокоїв Янчука, але не відмінив його тривоги і не заглушив інтуїції, та головне — наладнав його уперше на готовність до швидкого одруження, хоч як і коли те відбудеться, він не мав жодної уяви. Неперейдною брилою на дорозі лежали його вбогість, заперечне ставлення до нього Лесиних батьків, обопільне студентство їх із Лесею... До неабияких роздумів спонукала Петра і розмова із сестрою того ж вечора, як поділився з нею своїми намірами.
— Чи ж я тобі ворог, мій братику? І хіба ця хата не твоя, хоч і записана на мене? А що я не люблю Лесю, то не мені ж із нею жити, а тобі, талановитому. Не така вона до тебе жертвенно-віддана, як ти до неї, думаю. Не така, якою була б для тебе щира Феся Антипівна, чи багата і щедра Югина Костівна, чи вбога, але чесна Фатіма, чи ота Лавра, що кров тобі дарувала, як розказував. Прости, я потай читала всі їх листи до тебе і не в образу скажу тобі, що ти зіпсований любов'ю дівчат, — на подив Янчука, Ліда виявилася заздалегідь готового до такої розмови.
— Сестро люба! Дякую тобі за відвертість, але ж чи по всьому нашому голодному мучеництві й жебракуванні, сирітстві й поневірянні, а тепер ще й при моєму каліцтві я не заслуговую на молоду і вродливу дівчину?!. І жити нам із Лесею довше б судилося! І якими були б Лавра чи Фатіма, раніше за мене постарівши, та й не прийняли б вони моєї жертви, хоч і люблять мене!.. Ти цього не розумієш, бо юна й цінуєш над усе достаток, але при ньому життя може бути пеклом без обопільного почуття!
— Одружуйся та й живіть тут, але ж Лесі вчитися ще три роки в Одесі!? — так ні до чого й не домовившись із сестрою, Петро із тягарем на душі пішов у Соснівку, розіп'ятий на хресті умов свого буття...
Розбудивши, оголивши та напнувши, як струни, тіло та єство Янчука, весна принесла йому при явному покращенні здоров'я, бо пробував уже ходити без патериці, і певні труднощі, дещо похитнувши його рішучість до негайного одруження. Змовившись листовно із Грицем Бойком та Клавою Зінько, Петро вирішив поїхати на сесії не у другу, як завжди, а в першу чергу, що була вже не за горами, тож наступну екзаменаційну програму мав засвоїти алярмово, тому постійно не досипав.
При дворазовому лабораторному обстеженні місцевої свердловини, що постачала водою весь курорт, була виявлена кишкова паличка, тож Янчук із комісією у складі лікаря-епідеміолога Марти Чечіль та завлабораторією Клари Жужі водокачку опломбував та наперекір начальству і парткому сповістив телеграмою Укркуруправління в Києві та санепідстанцію в Черкасах. Зі столиці негайно приїхала держкомісія із «надзвичайними повноваженнями», в тому числі, Ріта Генріхівна Шмідт — Петрові на неймовірну радість.
Хоч клопотів усім додалося чимало, адже понад десятитисячний курорт був переведений на постачання привозною водою з міста, та престиж Янчука зріс при тому неймовірно — не без прихованої допомоги Ріти Генріхівни, що зуміла заспокоїти обур місцевого начальства і парткому виділенням великих коштів на цілодобовий капітальний ремонт і хлорувальну санітарну чистку свердловини та переконати всіх у тому, що Янчук врятував не лише курорт, а й місто від епідемії, про що оголосила на спеціальних зборах керівництва, як свердловина вже почала функціонувати, помічник держсанінспектора Укркуруправління Катерина Самусівна Морга.
Довірливою була бесіда Петра з Рітою Генріхівною після того в його кабінетику. Оповів їй щиро про свою участь у війні на фінському фронті, поговорили про події у світі, причому Ріта Генріхівна натякнула на можливі разючі зміни у найближчому майбутньому і порадила своєму підопічному невідкладно освіжити стосунки із родичами, вірними друзями й однокурсниками, де б вони не були. Пообіцявши спеціальним наказом Укркуруправління нагородити його подякою та грошовою премією «за пильність» і по-рідному попрощавшись, Ріта Генріхівна відбула з високою комісією, лишивши Янчука у тривозі й неспокої, бентезі і сполохові від того, що якісь поки-що не відомі йому події, на які натякала Югина у листі та про що запевняв Аркадій у розмові, таки перешкодять йому довчитися й одружитися, що для нього було головним у поточному моменті буття.
Наказ із премією та подякою не забарилися, але й без них Петро не міг не зауважити, що і високе начальство із парткомом та дільничним міліціонером курорту, і головлікарі санаторіїв почали запобігливо шапкуватися з ним, підлещуючись у вітаннях. Отим високим наказом Янчукові була збільшена зарплатня із виплатою надбавки за шкідливість роботи та призначена премія за прикладну статистичну звітність. Повернувшись якогось дня на квартиру, Петро розгубився, побачивши у кімнаті добротну настільну лампу, нові хіднички на підлозі, вазу з квітами з розарію, а головне — дорогі наїдки на кухні: кілька слоїків тушкованої свинини, пару десятків свіжих яєць, три банки кави, п'ять пачок чаю, по бруску масла і смальцю, два шматки в'яленої солонини і навіть п'ять пуделок паюсної ікри...