У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

Що мені запропонував за волю і крісло дядькові та за спокій батькові необійдний і дуже підозріло овдовілий наречений? Аж дуже забагато, хоч мій меркантилізм, як відаєш, геть змушений! Солідний, хоч і незграбний ріст і обсяг у талії, лису, мов коліно, голову, зношену стать. Чотирикімнатну з лоджією, до тісноти умебльовану з музикою, добротну дачу за містом. Персонально закріплене авто, посаду в широкому кріслі. Співучу птаху у срібній клітці, велетенського пса, здається, вишколеного компенсувати імпотенцію господаря, балакуна папугу. Звичайно, вродливу покоївку, що, схоже, за попередниці розважала тілом мого судженого, а по покійниці дивиться тепер на мене, „як Ленін на буржуазію“. Отож, житиму недовго, а як вмиратиму, то з музикою!..

Що придбала собі в інтимних еротиці й сексі, як небайдужа до них? Матерщину стоколінну в найширшому словосплеті виражень і брудну, даруй, мазанину по дуже, слава Богу, короткому всьому, що заяложене вульгарною банальністю та викликає лише напади гиді і блювот замість екстазу тілесно-тремної насолоди і млості. Подумки плачу й волаю за всім наївним твоїм і цілим цнотливим тобою, та мені навіки перетнуло дорогу табу при всьому моєму практицизмі!..

Милий мій, найдорожчий діаманте! Знав би ти, як я за порадою тітки, плачучи в душевному реготі, перед нашим побранням зіграла зовсім невинно-незграбну та невміло-наївну незнайку! Сама собі диву давалася по всьому, вислухавши настанови судженого щодо моєї поведінки у процесі злуки й таки переконавши його в істинності мого недоторканного статевого стану! Чула при тому гомеричний сміх богів!..

Чим займаюсь поки-що, не сівши у престижне крісло? Поки „медовий місяць“, звикаю до оточення та налагоджую запобігливі високодвірські військові і світські стосунки. Розіграна тіткою, як лотерея, сибаритствую, вдавано захоплююсь пасьянсом, товмачу фатуми доль, не гребую в розмовах „високими матеріями“, душу бунтарство своєї хтивої статі і плоті, згадуючи тебе, як ідола й бога, як всецілющу солодку панацею для душі... Своєрідно закріпачуюсь, п'ю отруту буття, мордую ностальгію безпекою владарства, ховаю від усього й уся повну душу вражень...

Почала влаштовувати ритуальні прийоми всіляких „хоцу каки“ й „хоцу пісі“ та „жуй-ху-чаїв“, мосьє „партнерів“ та містерів „гондонів“ у супроводі всіляких місіс, що тішаться, коли я до них у вдаваному нерозумінні звертаюся „міс“. Були вже на рандеву й соціалісти, для яких „Дойче юбер аллес!“, моє відкаламбурення їм „комунізмус юбер аллес!“ викликало їх спантеличений подив, аж мій суджений був на сьомому небі від захоплення своєю „Жекою“...

Від долі не втечеш, милий мій! Добре, що побула твоєю співпутницею, не зчарувавши тебе, а навпаки — зачарувавшись тобою і твоїми захопленнями, твоєю тягою до знань, як найзверхнішим для тебе. Це мені відкрила енциклопедія, як вона лиш у тебе опинилася. Ні, я не ображена твоєю неувагою, навпаки втішена, що могла і зробила своїй кумирній любові ще щось приємне, собі, егоїстці, на радість...