Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий
У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

Электронная книга - «У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий». Краткое содержание книги:

Андрій Химко — автор уже виданих історичної трилогії про славетного кошового Війська Запорізького Івана Сірка «Засвіти», «Між орлами і півмісяцем», «Під Савур-могилою» («Радянський письменник», 1990, «Український письменник», 1992, 1993), епічної поеми-легенди про наших давніх пращурів «Анти» («Відлуння-Плюс», 2002), автобіографічної трилогії про становлення українського патріота всупереч радянській владі «У пазурах вампіра», I-й блок якої «Шляхами до прийднів», що побачив світ у 2008-му, охоплює період від ліквідації Чигиринської і Холодноярської республік через суцільну колективізацію і моторошний Голодомор (не лише в Україні а й на Кубані до повного згортання українізації і до необмеженого сталінського терору.
Пропонований ІІ-й блок «По відродженні» познайомить читача не лише з відомими літераторами Гомоном, Лебеденком, Недолею, Осьмачком та Чигирином чи акторами театру Гірняком та Добровольською, а й із метрами української поезії Малишком та Рильським (як із близько сотнею їх сучасників не тільки у столиці чи рідному місті а і в Ізюмі чи Воронежі під Харковом чи Полтавою), не лише з мирним життям черкаських виправної школи-колонії для малолітніх чи курортоуправління «Соснівка», а й із воєнними поневіряннями головного героя — на фінському фронті і при відступі Червоної армії в 1941-му аж до Дніпропетровська.
У № 2 часопису «Холодний Яр» за 2008-й у серії «Незабутні» були надруковані вибрані поезії Андрія Химка, а взагалі їх –кілька збірок («Інтими», «Ключі й кличі», «Реліквії», перекладів «З чужого поля»), які ще чекають на видання…
1 ... 108 109 110 111 112 113 114 115 116 ... 143
Перейти на страницу:

Що мені запропонував за волю і крісло дядькові та за спокій батькові необійдний і дуже підозріло овдовілий наречений? Аж дуже забагато, хоч мій меркантилізм, як відаєш, геть змушений! Солідний, хоч і незграбний ріст і обсяг у талії, лису, мов коліно, голову, зношену стать. Чотирикімнатну з лоджією, до тісноти умебльовану з музикою, добротну дачу за містом. Персонально закріплене авто, посаду в широкому кріслі. Співучу птаху у срібній клітці, велетенського пса, здається, вишколеного компенсувати імпотенцію господаря, балакуна папугу. Звичайно, вродливу покоївку, що, схоже, за попередниці розважала тілом мого судженого, а по покійниці дивиться тепер на мене, „як Ленін на буржуазію“. Отож, житиму недовго, а як вмиратиму, то з музикою!..

Що придбала собі в інтимних еротиці й сексі, як небайдужа до них? Матерщину стоколінну в найширшому словосплеті виражень і брудну, даруй, мазанину по дуже, слава Богу, короткому всьому, що заяложене вульгарною банальністю та викликає лише напади гиді і блювот замість екстазу тілесно-тремної насолоди і млості. Подумки плачу й волаю за всім наївним твоїм і цілим цнотливим тобою, та мені навіки перетнуло дорогу табу при всьому моєму практицизмі!..

Милий мій, найдорожчий діаманте! Знав би ти, як я за порадою тітки, плачучи в душевному реготі, перед нашим побранням зіграла зовсім невинно-незграбну та невміло-наївну незнайку! Сама собі диву давалася по всьому, вислухавши настанови судженого щодо моєї поведінки у процесі злуки й таки переконавши його в істинності мого недоторканного статевого стану! Чула при тому гомеричний сміх богів!..

Чим займаюсь поки-що, не сівши у престижне крісло? Поки „медовий місяць“, звикаю до оточення та налагоджую запобігливі високодвірські військові і світські стосунки. Розіграна тіткою, як лотерея, сибаритствую, вдавано захоплююсь пасьянсом, товмачу фатуми доль, не гребую в розмовах „високими матеріями“, душу бунтарство своєї хтивої статі і плоті, згадуючи тебе, як ідола й бога, як всецілющу солодку панацею для душі... Своєрідно закріпачуюсь, п'ю отруту буття, мордую ностальгію безпекою владарства, ховаю від усього й уся повну душу вражень...

Почала влаштовувати ритуальні прийоми всіляких „хоцу каки“ й „хоцу пісі“ та „жуй-ху-чаїв“, мосьє „партнерів“ та містерів „гондонів“ у супроводі всіляких місіс, що тішаться, коли я до них у вдаваному нерозумінні звертаюся „міс“. Були вже на рандеву й соціалісти, для яких „Дойче юбер аллес!“, моє відкаламбурення їм „комунізмус юбер аллес!“ викликало їх спантеличений подив, аж мій суджений був на сьомому небі від захоплення своєю „Жекою“...

Від долі не втечеш, милий мій! Добре, що побула твоєю співпутницею, не зчарувавши тебе, а навпаки — зачарувавшись тобою і твоїми захопленнями, твоєю тягою до знань, як найзверхнішим для тебе. Це мені відкрила енциклопедія, як вона лиш у тебе опинилася. Ні, я не ображена твоєю неувагою, навпаки втішена, що могла і зробила своїй кумирній любові ще щось приємне, собі, егоїстці, на радість...

Яке тут у мене оточення? Тоталітарний соціалізм і навіть комунізм у морі столичних привілеїв для партократів, що нічого не виробляють, але всім розпоряджаються і все знищувально споживають, не відаючи, де воно береться. Без Соснівки, а найпаче зустрічі з тобою я б також багато про що не знала...

Мушу попередити тебе, що листуватися тепер нам досить небезпечно й ризиковано і не стільки для мене, як для тебе, бо матимемо справу з Отелло. Отож, пиши листи обдумані, Лідиною рукою, ніби від неї, в покрайньому разі, коли б тобі щось загрожувало. В допомозі вам обом не відмовлю ніколи. Днями я вислала Ліді в дарунок своє піаніно, бо нам на презент привезли нове дуже високогатункове. Я звеліла закласти всі щілини в ящику всілякими шматинами, незношеним одягом та білизною, якого дівчині вистачить на кілька літ. Піаніно їй украй необхідне, бо ж має ангельський голос. Писатиму лише вряди-годи і лише Лідуні, але для тебе, мій чарівниче й ворожію!..

Даруй мені все-все! І мою оголену сповідність, і зізнання, що зрадивши, без надії живу тобою, і зойк душі у смертельному відчаї заміжніх тенет, і всі брутальності й вульгарності, без яких лист цей не був би уповні відповідним. Адже на всьому білому світі я не маю кому, крім тебе, вихлюпнути із себе всього цього обтяжливого до краю болю мого єства!.. Знайди собі дружину, достойну тебе, але краще бідну й незрадливу. Дуже пасувала б тобі Фатіма, коли була б молодшою. Як її справи і де вона тепер? Мій уклін їй!

Лишаю тебе в тілі, в серці і в душі навіки! На цьому прощай і прости! Югина.

П.Н. Адреса на конверті, а листа цього краще спали... Працюй над собою й бережи себе для кращих часів, що може прийдуть... Ївга».

Читаючи й перечитуючи листа, Янчук і тішився його відкритістю, і печалився, бо, зоднобіч, кінцево зрозумів, кого він власне втратив, а здругобіч, усвідомив, кого може втратити, адже хоч Леся була й куди менш досвідченою від Югини, але ж і неймовірну вроду мала не до порівняння, адже у в'янучому тілі Югини горіла хтивість, а у на вісім років молодшій Лесі — чарівна цнота, симпатична йому непрактичність та наївно-мила ірраціональність.

Був іще один впливовий фактор, визначений листом Югини, — заказаність у подальшому спілкуванні, фактична його заборона раз і назавжди. Отож, вдячно пам'ятаючи про Югину, Петро заснув із думкою про Лесю, в уявних обіймах саме з нею, але чуючи в собі так і не віддячену кров Лаври та усвідомлюючи, який фатумний вплив на його вижиття мала космогонія Фатіми, що нею він завжди переймався, живучи лякливою й неокресленою інтуїцією.

Наступного дня Янчук дописав свої «Барви осені» і відклав їх «вилежуватись», бо був незадоволений перенасиченістю тексту красивостями й химерностями, перевантаженістю речень підрядними й сурядними, але викреслити не міг нічого... Коли Петро під вечір вертався на свою квартиру в Соснівку, сніжок знову засівав землю, тож долаючи дорогу проти вітру, він підбирав чисті й ваговиті, теплі та щирі слова для Лаври, з якою поклявся не поривати зв'язку, у однокровності з якою признався Лесі. Про Югину Лавра не знала, про Лесю чула від нього, як марив у гарячці.

Яким же було Петрове здивування, коли у скриньці він побачив листа саме від Лаври. Прочитав його одразу з порога. Лавра писала, що «одержала тепле послання від Лесі з подякою за поміч любому», і сповідалася: «під упливом віку й обставин вирішила побратися зі старшим чоловіком, що любить мене. Пора мені вже: роки беруть своє, збурюється стать, дітей хочу мати!.. Чи люблю його? Ні й ні! Він це знає, я поважаю його та сподіваюся бути йому вірною до смерті, хоч і продовжуватиму думати про тебе, як про журавля в небі. При нагоді хотіла б познайомити вас між собою і зустрітися з Лесею... Отож, благослови мене, любий, на цей крок, як найрідніша мені душа в нашому жахному світі...»

Попередні плани переглянути ввечері університетську програму Янчукові втілити не судилося — засів за відповідь надовго. Мав на увазі, що читатиме її й інженер, обранець Лаври, тепер лікаря-асистента у клініці. Петрові баглося не лише благословити їх на довге й повне добра та гараздів співжиття, а й виказати Лаврі свою братську родинність, якої він волів би не переривати. Лист йому вдався ненав'язливим, хоч і багатослівно подячним.

Засипав Янчук із думкою про різнонастрійне жіноцтво, безпосередньо дотичне до нього, і снідав перед виходом на роботу, згадуючи його ж. Та вже на робочому місці Петро мимоволі переключився на Югининого «генерала», як зіткнувся знову з неприхованою ворожістю та навіть скаженістю свого зверхника, що вже зранку прийшов клянчити спирт і якому він категорично відмовив, вчергове пригрозивши поставити питання перед наркоматом про його негайне звільнення, як нахлібника, що ганьбить своєю поведінкою колектив...

Як і завжди в зимову пору, на роботі у Петра наступила помітна полегша, наприклад, територія натимчас не потребувала нагляду, навіть графіки та розклади він поміняв, та натомість різко збільшилося число політбесід, почастішали приїзди всіляких ідеологічних лекторів із оспівуваннями «нашего счастливого вольнодышащего общества», підсилилось соцзмагання і взяття підвищених зобов'язань усіма працівниками згори донизу, що не могло не лякати окремих мислячих, адже всі ті неймовірні досягнення були липовими й показушними...

1 ... 108 109 110 111 112 113 114 115 116 ... 143
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)