У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

Зростаюча популярність Янчука «бісила» його безпосереднього начальника — держсанінспектора курорту Рижова, постійно хворого запоями, на які він по-жебрацьки виклянчував спирт у головлікарів санаторіїв, бо Петро і завлабораторією Жужа категорично відмовили йому в постачанні. Коли б «патрон» не був Янчукові запеклим ворогом, що регулярно писав доноси на нього й інших, хто відмовляли йому в рецептах на спирт, Петро почувався б зовсім щасливою людиною при престижній посаді. Докоряв собі Янчук лише за продукти, що надходили йому від комірника продбази систематично, навіть тоді, коли доводилося штрафувати його за порушення санітарних норм, які виявляла лікарка-одиначка, що мала трьох дітей від невідомих чоловіків, наказом призначена Петром перевіряти продовольчу базу.

Слід зауважити, що Рижов, із традиційно червоно-буряковим носом і затуманеними від непрохмеленості очима, про себе був навіть радий такому помічникові, як Петро, бо чувся за його спиною цілком певно і сподівався таки дотягти ще рік до персональної пенсії в якості держсанінспектора, але доноси писати не припиняв, хоч вони все більше видавали його стан.

А коли врахувати ще й щомісячні видруки Янчуком — при допомозі Раїси Ісаківни Крупник та головного редактора міської газети Каднадзея — кваліфікованих статей-звітів про санітарний стан на курорті, вправно написаних, із ліричними відступами — описами казково-чарівних пейзажів, то про Петра поволі узнали й місцеві читачі, навіть не здогадуючись, що він не лікар, а всього-на-всього фельдшер курорту.

Окрім звітних статей, час від часу Янчук, як санітарний інспектор, друкував і суто інформативні, послуговуючись Югининою енциклопедією. Особливо йому вдалася оповідь «Про муху звичайну», що виявилася хоч і короткою, але дуже цікавою, бо вражала цифрами плодючості мухи і порівняннями з іншими комахами-паразитами, застерігала від численних можливих хвороб, що передаються людині.

І хоча у читачів його дописів складалася уява про автора, як про непересічного чи навіть привілейованого, Петро усвідомлював, що його й Лідине животіння часто-густо дорівнювало злиденним жебрацтву й убозтву, правда, лише фізичним, бо духовно й ерудиційно Янчук багатів, мріючи, поглиблюючи свої знання, виношуючи подумки майбутній черкаський пейзажний серіал, який започаткували «Барви осені».

Тим часом невблаганно наступала, бредучи природою, осінь — то сира й дощисто-мжична, то туманно-вітряна й похмуро-слізна, а то підсонно-тиха. Палахко палила вона дерева, як багаття, в таких фарбах, що не зачудуватися ними, не захопитися, не засліпнути було годі. Олівець Янчука заносив у нотатник епітети краси, безсилі змалювати оту казкову реальність... Але впав тихим пухом сніг на тихі лісові галяви, на срібнокосі берези й товстокорі дуби, накинувши шапки й башлики з вати на все земне, а потім закріпив усе скипінь-морозець під завії та вимети, нахиливши й небо у хмарах...

Якось у суботу ввечері Петра навідав Аркадій. Після фінського фронту їх дружба стала особливо довірливою. Гість, слухаючи радіопередачі «із закордоння», завжди мав якісь свої думки, припущення та висновки, що вимагали негайного обговорення. Господар був його терпеливим і уважним зацікавленим слухачем.

— Добривечір! — привітався П'юро, переступивши поріг Янчукової квартири. — Чисто, охайно, чепурно, аж заздрощі беруть. Квіти, халат, енциклопедія — «компетентний товариш» і не менше!

— Перше — від Горпини, друге — від Югини, тож до «товариша» мені, як до неба, — відбився Петро, запрошуючи гостя присісти. — Та й все решта тут — теж не моє.

— Шкода, що ти так злегковажив Югиною! Адже про якісь усталені узи Гіменея з Лесею, даруй, тобі сьогодні й мислити зась.

— Ївга мене любила й любить, але так склалося, що мусіла покинути: дядька арештували, батька таскають, квартиру в Москві могла втратити, рідна сестра переконала, моєї убогості й безперспективності злякалася, чи я знаю, що ще... Але здругобіч, все, що не робиться, до кращого... А в тебе як?

— У мене повія, що старанно дві ролі виконує: мене висотує, боячись утратити, як партнера, і пильно наглядає, як потенційного контру.

— А як же ти радіо слухаєш при ній?

— Про радіо не знає, бо сховане, слухаю через навушники.

— Чогось нового начувся?