Пробуджені фурії

За три години я з’їхав із шосе в холодну, повну жучків синяву ліхтарів Анжьє біля нічної їдальні й крамниці з механікою. Трохи втомлено перебираючи минулий день, я розсудив, що зчинив достатньо галасу. Мій запас низькокредитних чипів було вичерпано, в голові легенько туманилося від надлишку розпитого й розкуреного тут і там на Смузі, а кісточки на правому кулаці й досі трохи нили після невдало викинутого удару в прибережній корчмі, де не дуже терпіли чужинців, котрі розпитували про місцевих легенд.

Вечірнє повітря під ліхтарями Анжьє було приємно прохолодне. На парковці дуркували купки серферів з пляшками й люльками в руках. Сміх ніби відскакував від затемнених меж, яких сягало світло ліхтарів, а хтось голосно і збуджено переповідав історію про свою зламану дошку. Одна чи дві серйозні групи зібралися навколо розкритих нутрощів транспортних засобів, що потребували ремонту. Лазерні різаки вмикалися й вимикалися, крешучи фонтани дивних зелених і фіолетових іскор з екзотичних сплавів.

За шинквасом мені налили на диво доброї кави, і я виніс її на вулицю, щоб подивитися на серферів. Я не належав до цієї субкультури в часи своєї молодості в Новопешті — кодекси банди не дозволяли серйозного ставлення до аквалангів і катання на хвилях одночасно, а до пірнання я прийшов раніше і зберіг йому вірність. Мовчазний світ під поверхнею якось манив мене. Там, унизу, лежав неозорий, глибокодухий спокій — то був перепочинок від вуличного навіженства і мого ще більш ламаного домашнього життя.

Там можна було вкритися.

Я допив каву й повернувся всередину їдальні. Запах рамена звивався в повітрі й смикав мене за кишки. Зненацька до мене дійшло, що я не їв аж від пізнього сніданку на містку «Гайдучої доньки» з Джапаридзе. Я виліз на стілець за шинквасом і кивнув тому парубійку з амфетаміновими очима, котрий продав мені каву.

— Пахне добре. Що в тебе є?

Він підняв побитий пульт і клацнув приблизно в напрямку автокухаря. Над різними каструлями засвітилися голодисплеї. Я пробігся по них очима й вибрав переможця, якого важко зіпсувати.

— Давай охолодженого ската. Це ж насправді морожений скат?

Він закотив очі.

— А ти, може, чекав свіжого? В такому місці? Та за таку ціну?

— Мене якийсь час не було.

Але це вже не викликало жодного відгуку на занімілому від мету обличчі. Він просто запустив автокухаря й подався до вікон глипати на серферів, ніби вони були якоюсь рідкісною та прекрасною формою морського життя, яку виловили з акваріума.

Я наполовину спорожнив тарілку рамена, коли позаду мене відчинилися двері. Ніхто нічого не сказав, але я вже зрозумів. Я відставив тарілку й повільно розвернувся на стільці.