Пробуджені фурії
- Автор: Морган Ричард
- Серия: Такеши Ковач #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-238-9
- Переводчик: Виталий Ракуленко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Пробуджені фурії». Краткое содержание книги:
То була стандартна картина, яку в минулому мені вже малювали інші вчирські ентузіасти. Не надто зважаючи на очевидні прикраси й перебільшення, я зосередився на дрібці корисних деталей. У Бразила були гроші — стільки років у «Жучках», ще б пак. Йому аж ніяк не доводиться пнутися, аби прожити, навчаючи хитунців, продаючи дошки чи тренуючи запасне тільце якогось у сраного Міллспортського аристо за п’ять років до пересадки — але він все одно не міг дозволити собі перевтілитися у власного клона. На ньому буде хороше серферське тіло, але я не знатиму його обличчя. Шукай шрами на грудях, семе. Так, він і досі носив довге волосся.
Останні чутки розмістили його в сонному береговому хуторі десь на півдні. Вочевидь він учився грати на саксофоні. Був один джазмен, що колись грав із Чанго-молодшим, так він розповів Міланові…
Я заплатив за напої й підвівся, щоб іти. Сонце сховалося, і брудно-золоте море потьмянішало до менш благородного металу. По всьому пляжу внизу численні вогники починали своє світлячкове життя. Я замислився, чи встигну взяти в оренду жучка.
— То цей аристо, — ліниво сказав я. — Ти п’ять років учиш його тіло кататися на дошці, нагострюєш для нього рефлекси. А тобі з того що?
Мілан знизав плечима й сьорбнув залишки свого рому. Він розтанув від алкоголю й платні.
— Ми поміняємося чохлами. Замість цього, коли йому стане шістнадцять, я отримаю те, що він носить зараз. Тож мені з того чохол аристократа трохи за тридцять, з косметичними змінами й протоколом обміну, щоб я не намагався видати себе за нього, а в усьому іншому — чистісінько як із каталогу. Клонований товар із найвищої полиці, з усією належною периферією. Гарненьке діло, га?
Я недбало кивнув.
— Мабуть, що так, якщо він дбатиме про те, що зараз носить. Стиль життя аристократів, котрих я бачив, може трохи позначитися на стані того, що вони носять.
— Ні, цей хлопець тримається у формі. Часом приходить сюди подивитися на свою інвестицію й трохи покататися та поплавати. Приїхав би сюди й цього тижня, якби не та пригода з яхтою Гарланів, через яку він не зміг. У нього назбиралося трохи зайвої ваги, без якої спокійно можна обійтися, і, звісно, на дошці він тримається, як гімно. Але це легко зміниться, коли я…
— Пригода з яхтою Гарланів? — посланська чутливість пробудила мої нерви.
— Ну ти знаєш. Глісер Сейчі Гарлана. Цей хлопець дуже близький до тієї родинної гілки, то йому довелося…
— А що сталося з глісером Сейчі Гарлана?
— Хіба ти не чув? — Мілан усміхнувся. — Де ти був, семе? Від учора це по всій мережі показують. Сейчі Гарлан віз своїх синів та невістку до Рили, і глісер просто зник з лиця Плеса.
— Як це зник?
Він знизав плечима.
— Поки що невідомо. Він увесь вибухнув, схоже, що зсередини, судячи з записів. Те, що від нього залишилося, затонуло за кілька секунд. Уламки ще й досі шукають.
І знайдуть тільки якщо пощастить. В цю пору року ураган давав про себе знати здалеку, і течії коло Плеса були смертельно небезпечні. Втонулі уламки могло порозносити на багато кілометрів, перш ніж вони осіли на дно.
Поламані рештки Сейчі Гарлана і його родини могло занести до десятка місць серед розкиданих острівців та рифів Міллспортського архіпелагу. Пошуки пам'ятей мали стати кошмаром.
Мої думки знову побігли до Бела-Кохеї й того, що Плекс бурмотів під таке.
Не знаю, Таку. Справді не знаю. То була якась зброя, щось часів Виселення.
Він тоді сказав «щось біологічне», але сам визнавав, що його інформація неповна. Його відсунула вбік якудза вищого порядку й Аюра, родинний фактотум Гарланів. Аюра, котра розбиралася з небажаними наслідками й проводила для Гарланів зачистки.
Ще один обривок спогадів ліг на потрібне місце. Вкутана в сніги Драва. Очікування в передпокої Курумаї, нецікава на той час стрічка глобальних новин. Випадкова смерть якогось незначного нащадка Гарлана в портовому районі Міллспорта.
Міцного зв’язку тут не було, але посланська інтуїція працює по-іншому. Вона просто нагромаджує інформацію, поки з її маси не проступає якась фігура. Поки зв’язки самі не покажуться. Я поки що нічого не бачив, але різні уривки підвивали до мене, як димарі в бурю.
Це, а ще тихенький настирний шелест на фоні: скоріше, скоріше, часу немає.