Пробуджені фурії

Він пирхнув.

— І яким боком тут моя ера…

Хтось більш вуличний прочитав би мої очі, але цей був надто незібраний через свій потяг до дроту, надто розніжений материною підтримкою. Я легко взяв його за горло, вгородив пальці глибше й підняв зі стільця.

— Тепер тобі видніше? Хто завадить мені хруснути твоєю гортанню?

Він захрипів.

— Ма…

— Вона тебе не чує. Клопочеться нагорі, заробляючи вам обом на життя. — Я підтягнув його ближче. — Михаїле, ти нескінченно менш важливий у загальній картині, ніж тобі здається завдяки її зусиллям.

Він підняв руки й спробував розчепити мої пальці. Я не звернув уваги на ті слабенькі потуги і надавив сильніше. Виглядало так, ніби він злякався по-справжньому.

— Як не зійдеш із цього шляху, — дружньо вів далі я, — то врешті опинишся розібраний на запчастини десь на верстаку під тьмяною лампою. Для таких людей, як я, від тебе іншої користі немає, і ніхто не завадить нам, коли ми візьмемося за тебе, тому що ти не даєш нікому підстав турбуватися про твою долю. Хочеш цього? Стати донором запчастин, дві хвилини й готово?

Він сіпнувся й забив руками, обличчя зліловіло. Захитав головою в рішучому запереченні. Я потримав його ще яку хвильку, а тоді розімкнув пальці й кинув на стілець. Він давився й кашляв, дивлячись на мене великими невидющими очима. Одна рука підсунулася помасажувати горло в тому місці, де після мене залишилися сліди. Я кивнув.

— Усе оце, Михаїле, що коїться навколо — це життя. — Я нахилився ближче до нього, і він відсахнувся. — Поцікався ним. Поки ще можеш.

Глісер легенько бухнувся об щось. Я випростався й вийшов на бокову палубу, в раптову спеку і яскравість. Ми дрейфували серед плутанини потертих містків із дзеркального дерева, закріплених через стратегічні проміжки важкими вічнобетонними швартовими опорами. Двигуни глісера тихенько гуділи собі й легенько притискалися до найближчої платформи для висадки. Післяобіднє сонце різко блискало на дзеркальному дереві. Сьюзі Петковськи стояла в рубці, примруживши очі від цих відблисків.

— Подвійна ставка, — нагадала вона мені.

Я передав їй чип і почекав, поки вона його обробить. Михаїл вирішив не показуватися. Можливо, щось обдумував.

Його мати повернула мені чип, прикрила очі долонею і вказала кудись.

— Десь за три квартали звідти можна дешево орендувати жучка. Зразу за тією радіощоглою. На якій прапори з драконами.

— Дякую.

— Прошу. Сподіваюся, ви там знайдете те, чого шукаєте.

Я проминув оренду жучків, принаймні спочатку, і подався через містечко, вбираючи в себе оточення. Піднімаючись на вершок пагорба, я проходив через місце, схоже на будь-яке з передмість Новопешта з боку Обширу.

Тут переважала така сама утилітарна архітектура, а суміш крамниць навколоводного обладнання й софту розбавляли їдальні та бари. Ті самі вулиці з потертого й заляпаного гартованого скла і ті самі основні запахи. Але тоді я глянув з вершини вниз, і вся подібність закінчилася, як сон після пробудження.