Що таке антична філософія?

М. Фуко був схильний пов’язувати початок «теоріїзації» філософії з Декартом, а не з середньовіччям. Як я вже зазначав в іншому місці, хоча я згоден з ним, коли він каже: «До Декарта суб’єкт не міг сягнути істини, не здійснивши попередньо певної роботи над собою, яка робила його здатним пізнати істину» (достатньо згадати те, що я говорив вище[806] з приводу Аристотеля та Порфирія), я не згоден з ним, коли він додає, що, згідно з Декартом «для того, щоб осягнути істину, достатньо, щоб я був будь-яким суб’єктом, здатним побачити те, що є очевидним […] очевидність приходить на зміну аскезі»[807]. Насправді, я вважаю, що коли Декарт вирішує дати одному зі своїх творів назву «Метафізичні медитації», він добре знає, що в античній духовній традиції це слово позначає вправу душі. Кожна з «Медитацій», і справді, є духовною вправою, тобто своєю роботою над собою, яку потрібно здійснити, щоб перейти до іншого етапу. Як дуже добре показав письменник та філософ М. Бютор[808], ці вправи пропонуються Декартом з неабиякою літературною майстерністю. Адже якщо Декарт говорить від першої особи, якщо він навіть говорить про вогонь, біля якого сидить, та домашній одяг, у який він вдягнутий, про папір, що лежить перед ним, та якщо він описує стан почуттів, в якому перебуває, то він, вочевидь, хоче, щоб читач пройшов разом із ним всі ті етапи внутрішньої еволюції, які він описує. Інакше кажучи, «Я», яке вживається у «Медитаціях», насправді є «Ти», адресованим читачу. Ми зустрічаємо тут типовий для античності хід, завдяки якому від індивідуального «я» переходять до «я», піднесеного до рівня універсального. Кожна «Медитація» присвячена лише одному сюжетові, наприклад, перша присвячена методичному сумніву, друга — відкриттю «я» як мислячої реальності. Ось чому читач може добре засвоїти вправу, що пропонується в кожній «Медитації». Аристотель казав: «потрібен час, щоб те, що ми пізнали, стало нашою природою». Декарт, у свою чергу, також дуже добре знав, що потрібна тривала «медитація», щоб змусити увійти в нашу пам’ять нове усвідомлення «я», здобуте таким способом. Він говорить з приводу методичного сумніву: