Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
XI
ЗНИКНЕННЯ ТА ВІДРОДЖЕННЯ АНТИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ФІЛОСОФІЇ
Як же могло статись, що незважаючи на настільки тісний зв’язок філософського дискурсу та форми життя в античній філософії, сьогодні, у звичному викладі історії філософії, філософія постає передусім як дискурс (теорійний та систематичний чи критичний), що не має безпосереднього зв’язку зі способом життя філософа?
Ще раз про християнство та філософію
Причина цієї трансформації має передусім історичний характер. Вона пов’язана зі становленням християнства. І справді, як ми бачили в попередньому розділі, християнство дуже швидко набрало вигляду філософії в античному сенсі слова, тобто вибору та способу життя, які передбачають певний дискурс, вибору життя згідно з Христом. У цей християнський спосіб життя, втім, як і у християнський дискурс, увійшло чимало елементів традиційної греко-римської філософії. Проте саме в християнстві упродовж середньовіччя поступово відбувається розрив між способом життя та філософським дискурсом. Певні способи філософського життя, притаманні різним школам античності, зокрема епікуреїзмові, повністю зникли; інші, зокрема, притаманні стоїцизмові чи платонізмові, увійшли до християнського способу життя. Хоча спосіб чернечого життя і справді називали у середні віки «філософією»[771], цей спосіб життя, вбираючи в себе притаманні античній філософії духовні вправи, все-таки виявився відірваним від філософського дискурсу, з яким він був раніше пов’язаний. Збереглися лише філософські дискурси певних античних шкіл, зокрема, платонізму та аристотелізму, однак, будучи відірваними від способів життя, які їх надихали, вони були зведені до рівня простого концептуального матеріалу, що використовувався у теологічних суперечках. Філософія, поставлена на службу теології, відтоді стає лише теорійним дискурсом, і коли модерна філософія здобувала свою автономію у XVII і особливо XVIII століттях, вона завжди була схильна обмежуватись таким поглядом. Я не випадково сказав «вона була схильна», оскільки насправді, і ми будемо це неодноразово наголошувати, оригінальну та автентичну греко-римську концепцію філософії ніколи повністю не забували.
Завдяки працям Юліуша Доманьського[772] я зміг скоригувати свій занадто короткий та неточний опис цього процесу «теоріїзації» філософії, який запропонував у своїх попередніх працях[773]. Я, безперечно, продовжую вважати, що цей феномен тісно пов’язаний з відносинами філософії та християнства, зокрема тими, які встановились у середньовічних університетах. Однак, маю визнати, що перевідкриття філософії як способу життя є не настільки пізнім, як я стверджував: потрібно погодитися, що воно почало намічатися вже в середньовічних університетах. Тому потрібно розставити наголоси та внести уточнення в опис цього перевідкриття філософії як способу життя.
Філософія як служниця теології
У своїх «Метафізичних диспутаціях», написаних в останні роки XVI століття, — праці, що справила непересічний вплив на багатьох філософів від XVII і аж до XIX століть, схоластичний автор Ф. Суарес писав:
У цій праці я виступаю в ролі філософа, добре пам’ятаючи, що наша філософія має бути християнською філософією та служницею божественної теології [774] .
Для Суареса «християнською» є така філософія, яка не суперечить догматам християнства та яка є християнською в міру того, як може бути використана для прояснення теологічних проблем. Це не означає, що ця філософія є специфічно християнською на рівні доктрин, які вона пропонує. Навпаки, йдеться, головним чином, про Аристотелеву філософію — таку, якою вона була засвоєна та адаптована до християнства схоластикою XIII століття.
Таке уявлення про філософію як служницю і навіть рабиню теології чи вищої мудрості, насправді, має довгу історію[775]. Від початку нашої ери його знаходять у Філона Александрійського[776], який запропонував загальну схему духовної освіти та поступу. Першим їхнім етапом, згідно з «Державою» Платона, було вивчення циклу наук, таких як геометрія, музика, а також граматика та риторика. Коментуючи біблійну «Книгу Буття», Філон уподібнює ці науки Агарі, єгипетській рабині, з якою Авраам мав поєднатися до того, як досягти єднання зі своєю дружиною Сарою, якою є філософія[777]. Цикл наук, таким чином, повинен розумітися як раб філософії. Проте філософія, у свою чергу, повинна розглядатися як рабиня мудрості; мудрістю, або істинною філософією, було для Філона Божественне Слово, відкрите Мойсеєві[778]. Отці Церкви, такі як Климент Александрійський і особливо Оріген, відтворять це встановлене Філоном співвідношення між циклом наук та грецькою філософією, з одного боку, і грецькою філософією та Мойсеевою філософією — з іншого, замінюючи, зрозуміло, Мойсееву філософію філософією Христа[779].
771
Див. вище, с. 311—312 [у електронній версії — розділ Самовизначення християнства як філософії. — Прим. верстальника.].
772
Domanski J. La philosophie, théorie ou manière de vivre? Les controverses de l’antiquité à la Renaissance / Préface de P. Hadot. — Fribourg-Paris, 1996.
773
Hadot P. Exercices spirituels et philosophie antique / З-me éd. — Paris, 1995. — P. 56—57, 222—225.
774
Suarez F. Disputationes Metaphysicae // Opéra omnia. — Vivès, 1861. — T. XX: Ratio et discursus totius operis; це місце цитує E. Жільсон y: Gilson E. L’Esprit de la philosophie médiavale. — Paris, 1944. — P. 414, де зібрані тексти про поняття християнської філософії.
775
Історію поняття можна знайти у: Baudoux В. Philosophie Ancilla Theologiae // Antonianum. — 1937. — T. 12. — P. 293—326; Gilson E. La servante de la théologie // Etudes de la philosophie médiévale. — Strasbourg, 1921. — P. 30—50. Дивись також зауваження A. Кантена y його вступі до книги: Damien P. Lettre sur la Tout-Puissance divine. — Paris: SC, 1972. — P. 251, n. 3.
776
Див.: Hadot I. Arts libéraux et philosophie dans la pensée antique. — P. 282—287. Alexandre M. Introduction à Philon d’Alexandrie, De congressu eruditionis gratia // Oeuvres de Philon d’Alexandrie. — V. 16. — Paris, 1967. Wolfson H.A. Philo, Foungations of religious Philosophy in Judaism, Christianity and Islam. — Cambridge, Mass., 1947. — P. 156—157.
777
Філон Александрійський, Про молитву, §11; див.: Hadot І. Arts libéraux et philosophie… — P. 282
778
Філон Александрійський, Про молитву, §79—80; див.: Hadot І. Arts libéraux et philosophie… — P. 284, Alexandre M. Introduction à Philon d’Alexandrie… — P. 71—72.
779
Дивись тексти Климента та Орігена в: Alexandre M. Introduction à Philon d’Alexandrie… — P. 83—971; Hadot I. Arts libéraux et philosophie… — P. 287—289.