Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Читач, без сумнівів, продовжує запитувати себе, чому Кант назвав «космічним концептом філософії» цю філософську програму, визначену ідеєю мудрості. Можливо, він краще зрозуміє мотив цієї назви, якщо прочитає Кантове визначення ідеї космічної філософії: «Космічною концепцією філософії називають ту, що цікавить кожну людину[830]», тобто оскільки світ (космос), про який тут йдеться, є людським світом, то «космічною філософією» називають «ту, що цікавить усіх». Те, що цікавить усіх, або швидше те, що мало би цікавити усіх, є нічим іншим, як мудрістю: нормальним, природним, повсякденним станом людей мала би бути мудрість, проте вони не в змозі її досягнути. В цьому полягає одна з фундаментальних ідей античної філософії. Це означає, що кожну людину цікавить зовсім не питання Кантової критики «Що я можу знати?», а швидше питання: «Що я маю робити?», «На що я можу сподіватися?», «Що таке людина?»[831], які є фундаментальними питаннями філософії[832].
Ця ідея інтересу розуму є дуже важливою, бо вона пов’язана з ідеєю примату практичного розуму над теоретичним розумом, оскільки, як каже Кант:
[…] будь-який інтерес є, зрештою, практичним і […] навіть інтерес спекулятивного розуму є обумовленим і завершеним лише у практичному вжитку[833].
Кантова філософія звертається, насправді, тільки до тих, хто відчуває цей практичний інтерес до морального добра, хто наділений моральним чуттям, хто обирає вищу мету, самодостатнє добро. Показовим є те, що у «Критиці здатності судження» цей інтерес до морального добра та моральне чуття постають як попередня умова інтересу, який можна мати до краси природи:
Цей безпосередній інтерес до краси природи не є насправді загальним, він притаманний лише тим, чий спосіб мислення вже сформований до добра чи, щонайменше, схильний отримати таке спрямування[834].
Таким чином, теоретичний дискурс Канта, одночасно з його боку та з боку тих, до кого він звертається, обумовлений рішенням, яке є актом віри, що веде до вибору певного способу життя, який, зрештою, надихається моделлю мудреця. Тут можна побачити, наскільки Кант зазнав впливу античної концепції філософії. Втім, у «аскетичній етиці», яку він пропонує наприкінці своєї «Метафізики звичаїв»[835], можна впізнати виклад правил тренування доброчесності, який намагається примирити епікурейську безтурботність зі стоїчним тиском обов’язку.
Щоб описати в усьому її розмаїтті історію рецепції античної філософії від початку середньовіччя та до наших днів, знадобився би чималий том. Я задовольнився тут тим, що позначив її головні етапи: Монтень, Декарт, Кант. Існує чимало інших імен, які також треба було би згадати, зокрема, імена таких настільки різних мислителів як Руссо, Шефтсбері[836], Шопенгауер, Емерсон, Торо, К’єркеґард, Маркс, Ніцше, В. Джеймс, Берґсон, Вітґенштайн, Мерло-Понті та інші: всі вони у той чи інший спосіб під впливом взірця античної філософії розуміли філософію як конкретну та практичну діяльність і як трансформацію способу життя чи сприйняття світу-
XII
ПИТАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Досягнувши кінця свого твору, автор бачить те, чого він не сказав, та передчуває запитання, які виникли у читача. Якщо, наприклад, ми подали «теоріїзацію» філософії як результат зустрічі християнства та філософії, то чи не було б бажаним здійснити комплексне дослідження стосунків релігії та філософії, як в античності, так і в модерному світі? В античності філософ зустрічається з релігією у соціальному житті у вигляді офіційного культу та в культурному житті — у вигляді творів мистецтва та літератури. Водночас, він переживає її філософським чином, він трансформує її в філософію. Епікур рекомендує участь у громадських святах і навіть молитву для того, щоб дати епікурейському філософу змогу споглядати богів такими, якими розуміє їх епікурейська теорія природи. Навіть пізні неоплатоніки, які практикують теургію, інтегрують її у переважно філософський духовний поступ, який має на меті в кінцевому підсумку піднесення до трансцендентного та непізнаваного Бога, абсолютно чужого традиційній релігії. Навіть якщо вони створюють раціональну теологію, яка встановлює відповідність богів офіційної релігії та філософських сутностей, ця теологія має дуже мало спільного з античними віруваннями, які неоплатоніки хочуть захищати від християнства. В античності філософський спосіб життя не конкурує з релігією, оскільки релігія ще не є тим способом життя, який охоплює все людське існування і все внутрішнє життя, як це відбувається у християнстві. Скоріше, філософський дискурс може вступати в конфлікт з ідеями богів, які побутують у громаді, як це було у випадках Анаксагора і Сократа.
830
Kant Е. Critique de la raison pure… — P. 562, note.
831
С. 351 — відповісти на запитання «Що я можу знати?» має на меті Кантова «Критика чистого розуму» (1782). Два наступні запитання — «Що я маю робити?» і «На що я можу сподіватися?» також належать до «критичної» програми Канта, за його задумом їм присвячені відповідно «Критика практичного розуму» (1788) та «Критика здатності судження» (1790). На думку Канта, ці три основні питання філософії можуть бути зведені до одного: «Що таке людина?»; на нього він намагається відповісти в «Антропології з прагматичного погляду» (1798).» — Прим. перекладача.
832
Kant E. Logique… — P. 25; Kant E. Critique de la raison pure… — P. 543.
833
Kant Е. Critique de la raison pratique…, P. 136.
834
Kant E.Critique de la faculté déjuger, §42 / Trad. A. Philonenko. — Paris, 1968. — P. 133.
835
Kant E. Métaphysique des moeurs, II. Doctrine de la vertu, II, §53 / Trad. A. Renaut. — Paris, 1994. — P. 363—365.
836
Див.: Shaftesbury. Exercices / Trad. et prés, par L. Jaffro. — Paris, 1993; йдеться про духовні вправи згідно з Епіктетом та Марком Аврелієм.