Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Проте потрібно добре розуміти, що грецька філософія, про яку тут йдеться, є нічим іншим, як грецькою філософією, зведеною до філософського дискурсу. Християнство, як ми бачили, поставало як певна філософія, тобто як певний спосіб життя, єдиний справжній спосіб життя. Проте поруч з цим християнським способом життя, подекуди забарвленим елементами запозичень із профанної філософії, існували філософські дискурси різних шкіл, або, точніше, філософський дискурс неоплатонізму, оскільки, починаючи з III століття після Різдва Христового, неоплатонізм як синтез аристотелізму та платонізму виявляється єдиною філософською школою, що залишилась. Саме неоплатонічний філософський дискурс Отці Церкви, слідом за Климентом Александрійським та Орігеном, використовуватимуть для розвитку своєї теології. З цього погляду, починаючи з християнської античності філософія буде служницею теології — служницею, яка приносить своє уміння, проте яка повинна все-таки пристосуватися вимог своєї господині. Таким чином, відбувається певне взаємопроникнення. У Трійці Отець набуде рис першого Бога неоплатоніків, Син буде розумітися за зразком другого Бога Нуменія чи Інтелекту Плотина. Однак еволюція теологічних суперечок приведе до уявлення про одноістотну Трійцю. Аристотелівські логіка та онтологія, інтегровані неоплатонізмом, постачатимуть концепти, необхідні для формулювання догматів Трійці та Втілення, даючи змогу відрізняти природу, сутність, субстанцію, іпостась. Натомість внаслідок витончених теологічних дискусій сама Аристотелева онтологія стане більш рафінованою і точною.
Згідно з Філоном та Орігеном, вільні мистецтва були пропедевтикою до грецької філософії, тоді як грецька філософія була пропедевтикою до філософії одкровення. Проте поступово проявляється тенденція до змішування цих підготовчих етапів між собою. Наприклад, коли Августин Гіппонійський у своїй праці «Про християнське вчення» перераховує профанні пізнання, необхідні для християнського екзегета, він практично ставить в один ряд вільні мистецтва, такі як математику та діалектику з одного боку, і філософію — з іншого[780]. Подібне урівнювання знаходимо на початку середніх віків, наприклад, у каролінзьку добу в Алкуїна[781].
З IX по XII століття грецька філософія, зокрема, деякі праці Філона, Аристотеля та Порфирія, відомі у перекладах та коментарях, зроблених наприкінці античності Боецієм, Макробієм та Марціаном Капелою, так само як і у часи Отців Церкви, використовується у теологічних дискусіях, проте останні вже служать для вироблення певного уявлення про світ. Платонізм Шартрської школи є добре відомим феноменом[782]. Упродовж цього періоду вільні мистецтва складатимуть частину навчального циклу в монастирських та кафедральних школах[783].
Починаючи з XIII століття, два нових чинника матимуть визначальний вплив на еволюцію середньовічної думки. Йдеться, з одного боку, про появу університетів, а з іншого — про значне поширення перекладів Аристотеля. Феномен становлення університетів невіддільний від розвитку міст та занепаду монастирських шкіл, які, згідно з М.-Д. Шеню, «готували юного ченця до читання Біблії та служіння Богові, не маючи жодних інших амбіцій»[784]. Університет, який був одночасно інтелектуальною корпорацією викладачів та студентів всередині міської громади та церковною інституцією, залежною від духовної влади, організовує навчальний процес, університетський цикл, лекції, дискусії, іспити. Навчання організоване на двох факультетах: факультеті мистецтв, де в принципі викладають вільні мистецтва, та на теологічному факультеті. А ще у XIII столітті, завдяки латинським перекладам арабських та грецьких текстів, відкривають велику частину творів Аристотеля та його грецьких і арабських коментаторів. Філософія Аристотеля, мається на увазі філософський дискурс Аристотеля, відіграватиме визначальну роль на обох факультетах. Теологи використовуватимуть діалектику Аристотеля, а також його теорію пізнання та фізику, яка протиставляє форму та матерію, щоб дати відповіді на запитання, які порушують перед розумом християнські догмати. На факультеті мистецтв викладання філософії Аристотеля, тобто коментар діалектичних, фізичних та етичних творів того, кого називають просто «Філософом», значною мірою замінить викладання вільних мистецтв[785]. Філософія ототожнюватиметься, таким чином, з аристотелізмом, а філософська діяльність, професія викладача філософії полягатиме у коментуванні творів Аристотеля, у розв’язанні проблем інтерпретації, які вони порушують. Цю філософію (а, також, теологію) викладачів та коментаторів назвали «схоластикою». Сама по собі схоластика, як ми бачили[786], є лише спадкоємицею філософського методу, що поціновувався наприкінці античності, так само як такі форми шкільного навчання як lectio та disputatio лише продовжують методи навчання та вправи, що практикувалися в античних школах[787].
780
Augustinus. De doctrina christiana, 40, 60 (Bibliothèque augustinienne. Oeuvres de saint Augustin, 11, 1 série: Opuscules, XI. Le Magistère chrétien / Ed. et trad. Combès, Farges. — Paris, 1949. — P. 331).
781
Alcuin. Epistulae, 280 // Monumenta Germaniae Historica, Epistulae. — Vol. IV. — P. 437; див., також: Domanski J. La philosophie, théorie ou manière de vivre…, Chap. II.
782
Див.: Jeauneau E. «Lectio Philosophorum», Recherches sur l’école de Chartres. — Amsterdam, 1972.
783
Див.: Delhaye Ph. Enseignement et morale au XII siècle. — Fribourg-Paris, 1988. — P. 1—58.
784
Chenu M.-D. Introduction à l’étude de saint Thomas d’Acquin. — Paris, 1954. — P. 16.
785
Див.: Domanski J. La philosophie, théorie ou manière de vivre…, Chap. II (разом з детальною бібліографією у примітці 17 вказаного розділу).
786
Див. вище, с. 197—198 [у електронній версії — підрозділ Методи навчання: доба коментаря. — Прим. верстальника.].
787
Див.: Hadot P. La Préhistoire des genres littéraires philosophiques médiévaux dans l'Antiquité // Les Genres littéraires dans les sources théologiques et philospphiques médiévales. Actes du colloque international de Louvain-la-Neuve, 1981. — Louvain-la-Neuve, 1982. — P. 1—9.