Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Піднялися на перший поверх. По обидва боки довгого коридора стояло багато порожніх кімнат. Там же містилась і бібліотека. На стелажах, що сягали мало не до стелі, — багато книг у шкіряній оправі. Порожні місця свідчили про те, що найцінніші з них були сховані. Більшість видань угорською мовою, чимало було німецьких книжок і найменше — французьких.
Другий поверх займали кімнати для гостей. Тут, як і всюди, все говорило про розкіш та комфорт.
— Ану, спитай його, — звернувся капітан Медря до молодшого лейтенанта Хіастру, який знав угорську мову, — чи велика сім'я у хазяїна замка.
Управитель гордовито підняв голову:
— Родина в пана графа численна. Але тут жив тільки пан граф з графинею та віконт Гюла з віконтесою.
— І не нудився він у цьому палаці? — запитав молодший лейтенант Хіастру.
Угорець поблажливо посміхнувся:
— Пан граф любив товариство. В його замку завжди збиралося багато гостей. Восени, коли граф повертався з-за кордону, їх ніде було розмістити.
— І вони, звичайно, не нудьгували! — додав з іронією молодший лейтенант Хіастру.
Та управителі, не відчув цієї іронії. Він важко зітхнув, а потім жалібним голосом докінчив:
— Ех, коли б ви знали, які тут влаштовували бенкети!.. А полювання!.. Ніколи було і вгору глянути. Чудовий то був час!
Оглянувши замок, всі вийшли в двір. Там побачили й інші будівлі: мисливський павільйон на кілька кімнат; невеличку віллу, призначену для артистів та музикантів, яких спеціально привозили з столиці на театральні вистави або концерти; кілька будинків для слуг і дворових людей. Чудова стайня на сорок коней стояла зараз порожня. Просторий гараж, комори, сараї. Замок мав свою електростанцію, але зараз вона не діяла, — управитель сказав, що мотор відвезли ремонтувати. Проте йому ніхто не повірив: цей двигун, напевне, помандрував тим же шляхом, що й меблі, килими, картини та інші цінні речі. Офіцери були здивовані передбачливістю графа, який за бенкетами та розвагами не забув сховати й мотора.
Одне крило замка прилягало до великого парку з столітніми деревами. Дбайливо посипані піском алеї, басейни та невеличкі артезіанські колодязі, ліхтарики й тераси свідчили про працю людських рук, які вдосконалювали навколишню красу.
Серед парку виблискувало тихе плесо невеличкого ставка з маленькою пристанню. Недалеко від неї лежало кілька перевернутих човнів, а один білий, мов лебідь, погойдувався на воді.
Офіцери уже все оглянули і задоволено перезиралися. Знайомство з замком перевершило всі їхні сподівання. В ньому можна легко розмістити і основні служби КП. На другому поверсі залишалося ще досить кімнат для житла офіцерам штабу. Ліжка й матраци стояли в будинках, де жила графська прислуга, простирадла можна було роздобути в управителя. Члени комісії знали напевне, що в великій коморі, на дверях якої висів здоровенний замок, зберігається чимало речей, які пригодяться для майбутніх пожильців порожніх кімнат.
— Слухай, пане управитель, — заговорив Хіастру, — ми прийшли сюди не як туристи. Нам треба розмістити тут штаб. Чи є в тебе план замка?
— На жаль, нема, його забрав з собою пан граф.
— Кепська справа! Цей план звільнив би нас від зайвих турбот. Будинок зараз майже порожній. Пан граф вивіз усі меблі. Отже, нам доведеться задовольнитися тим, що зосталося. Ми перенесемо кілька ліжок у замок. Ти ж погодишся зі мною, що панам офіцерам не личить спати на підлозі.
— Тут усе до ваших послуг, пане офіцер.
— Ми бачимо, що ти співчутлива людина, і це дуже приємно. Сподіваюсь, ти подбаєш, щоб ми почували себе якнайкраще. З твоєї розповіді виходить, що гостинність увійшла в традицію цієї господи.
Угорець знову вклонився:
— Панове, я зроблю все, що буде в моїй силі.
— От і чудово!..
Капітан Медря попросив Хіастру запитати, чи живе тут ще хтось. В очах управителя з'явився неспокій.
— З слуг, крім мене, — мовив він збентежено, — в замку більше нема нікого. Від'їжджаючи, пан граф одпустив їх усіх. А мені на прощання сказав: «Ти, Іштван, залишайся тут і, що б там не було, доглядай мій замок!» Як бачите, я й послухався. Цілих двадцять років вірно служу панові графу. Отже, з прислуги зостався тільки я. Однак у замку живе ще одна особа, яка вам зовсім не заважатиме.
— А хто це? — поцікавився лейтенант Хіастру.
Управитель сумно подивився на нього.
— Бідолашна панночка гувернантка.
— Панночка гувернантка? Чия?
— Пана віконта Гюла.
— А хіба віконт ще неповнолітній?
— Так, йому дванадцять років, пане офіцер.