Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Для мене як Керенський, то Керенський. Не знаю його. Коли люди хвалять, значить, є за що, видно, людина порядна. На портретах мені не подобався, нічого, що будило б симпатію, як буває у старших військових начальників.
Лізла в голову і друга думка. Нащо брать на себе страшенний тягар відповідальності за мільйони людей? Будучи головою Уряду, додавать ще найбільший відповідальний в тій хвилі пост? Не солідно!
А тут вертаються з дому одпускні, появляється численна кількість газет, журналів, органів різних партій.
Піди розберись, що і до чого!
Коли Харченко, Сікованов, а особливо Гонін дискутували, сперечались, помічали і старались глянуть наперед, я не брав участі в суперечках і дискутуванні. Прислухавсь до всіх і шукав в цих запутаних думках свою, ще не сконсолідовану.
Містилось оте шукання в питанні: "Що буде дальше?"
40-й корпус пересунено на північ кілометрів на 40. На карті означено село Рудка Черевище над самим Стоходом.
За рікою — великий плацдарм, близько 7 км довгий і до 3 км широкий. Зайнятий в часі прориву під Костюхнівкою кіннотою ген. Володченка, котра одбила контратаки німців і закріпилась на вигідній позиції. Ґрунт тут вищий, долина вужча, коло 300 метрів. Вода пливе трьома коритами, через котрі перекинуто мости. Один широкий, міцно збудований — для возів і артилерії, два легкі — для піхоти. Всі мости перекривають долину од берега до берега.
Плацдарм розбудовано міцно, солідно, займає його бригада піхоти коло 6 000 штиків з десятками кулеметів і численною траншейною артилерією.
Пояс колючого дроту широкий, надійний. Оборонна сила плацдарму вел и- ка, може протиставитись кількакратній перевазі атакуючих. Поза тим становить важний випадовий пункт на Камінь-Коширський і Ковель. Це не Стобихва!
Головна позиція йшла понад долиною. Не передбачалось поважніших робіт, можна було спокійно улаштовуватись на новім місті.
На плацдармі — два полки 77-ї дивізії силою 6000 штиків з обслугою малокалібрової артилерії.
Німецька позиція в 200–250 метрах, трохи вище. По правій стороні ріки — десятки наших артилерійських батарей з 40 % тяжких мортир і гаубиць. Запаси амуніції великі і в піхоті, і в артилерії.
Складається на те, що може тут вийти проба прорвання фонту. Генерали Володченко, Леш і Істомін — рішучі і поважні. В боях їм слідує рядом "військове щастя".
Тепер тихо, спокійно од дня початку революції. Навіть солдати і офіцери переговорюються з німцями, ходять до їх, приносять сигарети, ром.
Кінець війни? Може все буть. Маємо поважне господарство. Живемо в наметах, хоть то ще тільки кінець березня, погода хороша, весняна.
Кооператив уже працює, кінчається пекарня. Вдень знаходжусь з помішниками на позиції, оглядаєм, що є і що належало б зробить.
На шостий день нашого перебування на новім місті збудила ранютенько артилерійська стрільба, щодалі набираюча на силі. Ураганний огонь! Цілком несподівано, заскакуючий…
Наші батареї спізнились трохи, розпочали відповідать і скоро розвинули пекельний огонь з усіх калібрів. Знайомий з-над Ікви і Костюхнівки барабанний огонь, де не чути окремих стрілів і вибухів, а неперерваний заглушуючий грім. Знову пригадався Ненаситець в велику воду весни.
Отримано відомість про газову атаку на плацдарм, рівночасно про газоні снаряди німецької артилерії.
Приказ роті бути в бойовій готовності з масками. Мости густо обстрілюються артилерією ворога.
З Путерманом, телефоністами і зв'язковим іду в сторону головного мосту. На німецькій стороні в повітрі три "ковбаси".
По дорозі збираюсь на артилерійський пункт пильнування і провадження огню 4-гарматної тяжкої батареї.
Як на долоні видно плацдарм і весь терен бою. Скрізь стовпи диму, коло мостів — фонтани води і болота, над німецькою позицією — незчисленні білі хмарки шрапнелі і скрізь далеко в лісах — високі стовпи чорного диму гранатів.
Шт. капітан в азарті кричить в телефон, не одриваючи великого бінокля од очей. Один, другий, третій, четвертий стріли близької батареї; за ними, одна за другою, з п'ять залпів можна вловить легко на тлі грому повітря.
Лице артилериста повертається, рука робе рух долонею вниз: на вухо кричить "Накрив!" і знову команда в телефон. На плацдармі іде смертельне змагання, дим і огонь.
Влучаюсь до провода і в'яжусь з ротою. Дзвоне Сікованов: рота отримала приказ приготовиться до знищення мостів!!! Невже катастрофа? Кажу приготовить півтонни піроксиліну, 400 кг динаміту, картузи по 16 кг пороху, дроти в окопі. Сікованову з своїми і мінерами решти взводів особисто прибуть до мене з 1-го взводу, забрать Бабкіна і 10 охочих. Всім буть з масками. Ждать тим часом телефону, та не забуть захопить керосину. В штаб дивізії телефоную про готовність роти виконать приказ, подаю місто свого перебування.