Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Вертаючись назад, присів собі на невеликому горбкові в кущах, а хлопці нижче сіли закурить. Глянув за річку там і там. Далеко ударила батарея. Встав іти до коня, аж чую — зближаються снаряди, характерний притискуючий свист. Впав моментально на землю: пронеси, Господи! Рядом вибухи, засвистіла сталь, схвачуюсь і бачу перед носом жовто-зелений дим. Крикнув: "Маски!" Заплющив очі. Натяг свою. Завертівся світ, в очах потемніло, здавило горло. Стратив притомність. Був день 28. ІІІ 1917 року.
Опритомнів в ліжку. В грудях і горлі пале огнем. Язик напух, не поверну. Не маю голосу, дихать тяжко. Лікарі окреслили: газ фосген.
Ще того дня їхав санітарним потягом до шпиталю. Зо мною їхав Василь з речами і грішми.
Дістався до которогось шпиталю на Печерську в Києві. Десь примостився вірний Василь. Недобре зі мною. Дихаю з трудом, з рота виходе кривава піна. Мови нема, щоб міг ковтать. Все запухло. Очі не тронуті, і за це треба дякувать Богові.
Писать додому не хотілось, хіба почую кінець близько. Умирать не хочеться. Слаб, худів. Лікарі пробували всякого способу. Старались і сестриці. Чимсь мастили, щось пускали до рота шприцом. Хотіли впровадить носом резинову трубку, так не можна знести болю. Не їв дев'ять днів.
Навідається Василь, постоїть, подивиться, потягне довгим носом, одвернеться і мовчки вийде.
Нарешті трохи полегшало. Почав трохи повертать язиком, зникла піна з кров'ю. Через ніс в трубку вливали щось; хоть боліло, мучило, а так було треба: вливалось життя.
Кашляв і виходили кусочки густої крові, ніби звареної шкірки. На 15-й день проковтнув дві ложки каші з маслом. Попросив дзеркальце. Глянуло з його худе маленьке лице, тоненька шийка, як у обскубаної гуски. Все землясто-жовте, півмертве. Аж страх дивиться. Попросив понести зважить. 39 кг — 2 пуди і 7 фунтів! З 83 кг — 5 пудів і 71Л фунтів.
Кості, обтягнуті кожею. В могилу кладуть ліпших. А я чую краще, вмирати не хочу.
Хоть чув велику слабість, одначе з дня на день чув, що поправляюсь. Говорить не міг, а почав набирать сили. Щодалі більше їв, переважно кашу з молоком, маслом, тарілку бульйону, розмочену булку. Одночасно збільшувався апетит. Лікарі і сестри почали веселіше дивиться, догоджали, запевняли, що все буде добре.
Докучав кашель. Було щораз більше в виділинах кусочків мертвих темних тканинок.
На залі лічилось ще з десяток офіцерів. Дехто лежав по кілька місяців, а один — півроку. Розмов було мало, велись тихо. Каждий думав свою думу, а всі тяжко покалічені.
Тишину часом переривав дзвін Печерської лаври, мелодійний і величавий.
Василя одпустив додому на місяць, а потім мав їхать в роту. Речі і гроші до копійки здав він в депозит. Не хотів взять собі нічого. При прощанні перший і єдиний раз бачив в його на лиці розгубленість і в очах сльози.
Три тижні одрізаний од світу, не знаю, що там робиться, та не дуже то і займає, коли людина бореться з смертю.
Сідаю, помалу починаю ходить. Поправляюсь. Кашлять перестаю, не вертається голос, а мав добрий, сильний. Любив співать.
Перепалені голосові струни. Переведено мене до виздоровлюючих.
Тут великий рух. Читальня, маса газет. Накидаюсь, читаю, чую величе піднесення.
В Києві Центральна Українська Рада оголосила себе Урядом Української Автономної Республіки!
Головою обрано знаного широко професора Михайла Грушевського. До Центральної Ради увійшли представники партій і організацій.
Почалась організація Українського війська. В Генеральнім Секретаріаті приймаються охочі.
Зараз же написав подання про зачислення в склад Українського війська.
Пишуть про масові українські демонстрації в Петрограді, Москві, Одесі, Севастополі і на всіх фронтах.
Національний прапор — двоцвітний, жовто-блакитний — емблема ланів і неба. Державний герб — Тризуб — прастарий знак колишньої могутньої держави Київської Русі, Володимира і Ярослава.
Ці новини були такі несподівано радісні, захоплюючі, неймовірні, що почув як нановорожденний, повний енергії і духовної сили.
Ніякі ліки не могли замінить цілющої сили радісного почуття. Не днями, а годинами верталось здоров'я!
Ото прийшло те, про що говорив мій коханий брат, обережний, досвідчений, з глибоким політичним розумом.
Умів дивитись наперед! Мене підпроваджував, уміючи, до цих Великих Подій. Скоріше б добре стать на ноги!
Російська преса до української справи ставилась в більшості з нехіттю, а київська — гостро вороже.