Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Змінився Бабкін. Не чуть його матюків, не ганяє людей. Більше сам показує на знаряддях. Немає покараних. 1-й взвод ходить на позицію. Взводний сам працює прикладно. З Андреєвим вечорком пристає Бабкін поговорить, а до Татарцева ходе з тетрадками.
По якімсь часі, складаючи вечірній рапорт, поштивий Андреев зазначив, що Бабкін "старається".
Часом вмісто заняття взводи грали в городки, креглі, перетягались на канаті. Часами пробувались силачі. Коли Бабкін поклав артельщика "Пашку", що за роти валив биків, авторитет піднявся високо.
Настав час, коли треба було дать заслужено вироблену третю личку і зробить Бабкіна старшим унтер-офіцером.
Татаринцев впровадив свого пильного учня в гурток аристократії.
Ще пізніше, коли мене не стало, зайняв місто звільненого Андреєва.
В вільний час солдати провідували сусідів, переважно шукали земляків. Часто находили навіть родичів. Приходили і до нас; а раз до сапера Бурдуна прийшов старший брат. Мені тоже удалось спіткать штабс-капітана Ксенофонта Ткаченка, з котрим кінчав прогімназію. Був він малого росту і законоучитель, а Дмитрій Постригань прозвав його євангелічним ім'ям Закхей, котрий "будучи ростом мал", виліз на дерево, щоб побачить Христа.
Найбільше рухливі в цих шуканнях земляків були одесити. Не так шукали земляків, як картярів. Звичайно після вечірньої провірки і молитви трубач грав "Зорю" і всі були вільні. Переважно сідали кругом огню на траві, говорили про свої справи, слухали оповідань, казок. А завше находився байкар або бувалий розказчик. Головною темою були, розуміється, дівчата і жінки.
Деколи і я присідав послухать цих оповідань і казок. Бували не раз цікаві. Колись почувся несамовитий регіт, сміялись, аж в лісі гуло. Пішов подивитись, послухать, ніхто не помітив, як став близько. Картина така. Сапер Лошак, що їв за чотирьох, а робив за п'ятьох, стояв раком, виставивши голе гузно.
Поважний Джух держав близько гузна запалену свічку. Лошак раз за разом пердів, тоді робився клубок якогось жовто-зеленого огню! Тішився народ, сміявся і я.
Якось почало щось псуваться. Появились заклопотані обличчя, замітно чимало щораз худіших. Незрозумілим було у декого одмовлення од одпуску! Обсуджуємо в своїм офіцерськім гурткові незрозумілі причини. Балакаю з Андреєвим.
Харчуються люди добре. Посилена порція м'яса, жиру, 12 кусків цукру, дві шклянки вина!
Для чого не хотять дехто їхать в одпуск? Фершал робе медичний поголовний огляд. Наслідки катастрофальні! Венерична хвороба!
Яким способом, звідкіль? Найближча оселя 30 км. Нетрудно було довідатись правди. Цілком припадково серед лісів, в непрохіднім болоті сапер Кононенко, красунь (аякже, одесит!), побачив непомітну тропу, котра завела його в стару хатину.
Жили там в великій нужді сорокалітня баба з молодою дочкою. Поділився, розуміється, з іншими "щасливою нахідкою". Дальше було зрозумілим. Секрет не вдержався. Побувало в "райськім куткові" немало.
Хворих виділено, за кілька днів додано і вислано в шпиталь. Тільки два тижні було того "хожденія", а 22-х саперів для роти не стало! Впало нещастя несподівано і пригнітило. Цікавим було те, що більшість хворих були люди старші, сімейні, а серед їх — денщик Гонін, солідний москвич, що все хвалився, як старався догождать своєму офіцерові, "уж як баріну"! Догодив. Бідний Гонін не міг довго заспокоїться. Незрозумілою, нерозгаданою таємницею було те, що Кононенко, що найшов ту хатину і найчаще бував, цей неглупий, веселий насмішник, добрий працівник, оказався зовсім здоровим. Видно, мав здорову, неподатну натуру.
Хату спалено. Матір і дочку виселено. Мали солідний запас цукру, жирів, білих сухарів, консервів і т. д.
Кінчалась зима. Пройшли мої іменини в добрій компанії. Були в гостях полк. Нікітін і капітан Горбань, пара нерозлучна. Пригодилась традиційна посилка з дому: було що їсти і випить. Любив полковник чарочку, а я — його товариство і одверту вдачу.
Розуміється, розмови крутились коло наболівших питань. Тут дав волю, совсім не криючись, "тато" Нікітін. Немає Санкт-Петербурга, а є Петроград! Так порадив сукин син Распутін — темний злодій, проходимець і шарлатан. І прізвище його плюгаве, і мати була курвою. Дісталось і німкені цариці, всім німцям з її оточення. Дісталось і безвольному "соплякові" цареві!!!
От хоть би запитать: "Який до бісового батька з його Верховний Головнокомандуючий? Просрав Ригу недавно!"
Саме німці натиснули на Північнім фронті, перейшли Двину і зайняли Ригу. На інших фронтах панував спокій.