Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Ще був Ти слабий, коли знову ударив грім-руїна. В далеких степах Азії повстала нова сила монголів. Впали під їх мечами старі многі держави. Сім вік в хоронять піски руїни царства Хорезма, слід монгольської руки.
Сотні літ стоїть Китайський мур, боронячи перед монголами. Монголи в ирушили на Захід, зносячи все по дорозі на тисячі кілометрів. Підбили всі князівства східні і північні в кільковікову неволю.
Не минула Тебе та страшна нищуча сила. Знищила і спалила. Виїла живе серце Русі.
Стратив Ти своє значення, багатства, політичне значення. Зостались святині, котрих монголи не рушали. В келіях монахи списували Твої дії — пам'ять нащадкам про недавні славні часи.
Поточився на Захід криваво-огненний вал, знищив військо польське під Лігницею, подавив 100-тисячну армію венгрів, докотивсь до Адріатичного моря, завернув і зник в азіатських степах.
Монголи-кочівники зоставили частину своїх сил, над Волгою заклали царство Золотої Орди, зайняли Крим, де скоро повстало незалежне Ханство на просторах од Дону до Дністра.
Вся Русь, роздроблена на многість князівств, упала під тяжку руку монголів, а називаних татарами.
Лежав Ти, Київ, обезкровлений, спалений, розтоптаний. Не судилась тобі доля величавих міст Хорезма. Не писана в книзі судьби смерть.
Прийшли з лісів Полісся, Дніпрових островів, боліт Прип'яті люди. Кругом святинь щодальше будувались оселі, лічніші поселенці влили в безсильне тіло свіжу кров. Лікував Тебе час, хоть поволі.
В темних нетрях вікових лісів над Німаном, Бугом, Нарвою, Західною Двиною родилась і міцніла нова сила.
Жили там племена народу литовського. Були то поклонники богам, подібно як слов'яне перед християнством.
Литва не була спокійним сусідом. Докучала нищівними нападами Русі і Польщі. Князь Мазовецький спровадив рицарський німецький закон хрестоносців до боротьби з Литвою.
З півночі з такою метою оселилися над Двиною мечоносці, рицарський другий німецький закон[4].
В боротьбі тяжкій, кривавій і безпощадній Литва об'єдналась, витворила міцну владу і оборонну силу.
Зміцнилась невеликими князівствами Білої Русі. Литва задержала наступ німців, котрі несли хрест огнем і мечем. Знищили ціле плем'я пруссів, не щадили ні старих, ні малих.
Великий князь литовський Ольгерд погромив татар на Синіх Водах, приєднав до Литви всю колишню Київську Русь. В короткім часі приєдналось і Галицько-Волинське княжество.
Знову Ти, Києве, став осередком Русі. З Тебе пішла на Литву культура, хрест і слово. Прийняли віру князі, значні литовські роди. Мова Русі стала урядовою, державною.
Повстала Литовсько-Руська держава. З походу на татар князь Ольгерд привіз чудотворний образ Матері Божої і поставив східним звичаєм в гострій брамі мурів своєї столиці Вільно.
Став той образ найбільшою святинею Литви — Гостробрамською Божою Матір'ю. Помер Великий Ольгерд, прийнявши ім'я Андрія. Не раз ще бачив Ти смертельну небезпеку. Палили кримські татари, тиснув і ламав воюючий католицький костел Риму, а Ти непохитно стояв віками. Фундаментом Твоїм були святині. Наука і культура йшла в широкий світ з славної академії, заложеної вікопомним митрополитом Петром Могилою.
На рівні з іноземними університетами Могилянська академія промінювала на широкі далекі простори.
Тут переживалась велична радісна зустріч Великого Богдана, вертаючого переможцем з смертельних боїв за волю.
Ти вислав славних учених, золотоусних пасторів Церкви в темну Московщину, архіпасторів Яворського, Прокоповича і найбільшого з їх — ростовського святителя Дмитрія, сина Твого сотника Туптала.
Тяжко досвідчила тебе рука московських царів. Особливо царя-ката Петра І. Забрав він всіх учених, майстрів, тисячі людей в сніги і болота півночі, залізною рукою стиснув здобуту кров'ю волю.
Його наступники 300 літ душили все, що зосталось з здобутків змагання з поляками і татарами.
Тут у Тебе звило своє чорне кубло реакції самодержавство московське. З твоїх святинь цідилась отрута брехні і зневаги нашої слави, народної гордості, нашої мови, нашої мислі. Позбавлено нас своєї книжки, школи, навіть назву перемінено, нашу історію окрадено. Зосталась мова і пісня, збережена народом. Та ще зосталась гаряча любов до своєї землі.
Зосталась різниця характеру, вигляду замилування до краси, чистоти і моралі.
Тлів жар народних дум, прикритий попелом ворожої сили. Не гас, чекав свого часу.
4
Так у рукопису. — Ред.