Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
… Й уявіть собі, панно, уявіть собі, що — я хочу жити! Я не хочу вмерти на цьому камені! Я звільняюся від пут. Тікаю. Батько переслідує мене з мечем. Наздожене, вб’є. Він старий, я маю шанс. Але, скажіть-но мені, панно, чи маю я право захищатися? Чи вчиню я негідно, боронячись від батька, який хоче принести мене в жертву? В чому би тут полягала провина Ісаака?
… І чи була би для нього якась різниця, якби він дізнався поза всяким сумнівом, що Авраам чинить усе це з волі Божої?
— Ви мене питаєте, — я добре це чую, — ви мене питаєте, ч и м о р а л ь н о д о п у с т и м и й с а м о з а х и с т п е р е д Б о г о м?
— Бог не може вчинити нічого злого! — гукнув хтось з-за Зєйцовa. Піднялося погляд. Притулившись до стіни, в хмарі тютюнового диму стояв Юнал Таїб Фессар, темно-пурпурове сонце віддзеркалювалося на його голому черепі, він ще трохи нахилився до столика, до співрозмовників, згромаджених довкола нього, й з’явився увесь, облитий карміновими відблисками, немов стікав кров’ю від самої верхівки голови. — Встаєш проти Бога, встаєш на бік Сатани!
— Бог-Цар, — буркнув симетричний доктор. — Він, так, він, далебі, «не може» вчинити нічого злого. Що б він не чинив, він чинить добро, бо то Він чинить.
Вирвалося руку від панни Муклянович. Проте погляд не увільнився, він зостався біля турка. На товстих губах пана Фессарa мерехтів — то з’являвся, то зникав — провісник глуму, натяк на ядучу іронію. Уже бачилося подібний вираз темношкірого обличчя, уже булося свідком неприхованого на ньому самовдоволення: ніч, кружляють сніжинки, важкий ціпок у руці, єкатеринбурзька вулиця, кров на льоду. Є щось таке в сатисфакції від зла, що зумовлює, що ми не можемо цього задоволення притримати для себе, навіть коли здоровий глузд підказує інакше, коли це загрожує нам украй прикрими наслідками — ми мусимо дати якийсь знак, протягнути нишком алюзію, або принаймні власне криву посмішку: це я! це через мене! моє! я, я, я! Тим часом, коли благодійникам вистачає чужої радости, усвідомлення самого вчинку, спогаду про звеселіле обличчя обдарованого: добро самодостатнє.
А тепер турок навіть не надто приховував своєї іронії. Коли доктор Конєшин обернувся до нього, купець йому підморгнув.
— Ви так кажете, — жахнулося мені, — гаразд, ви в це вірите, — але що б ви насправді вчинили?
— Бог є Бог.
— Ви б не боронилися, якби він прийшов вас убити?
На це Юнал Фессар випростався, і відірвався від стіни, й, вийнявши цигару з уст, заходився сміятися. Але як він сміявся: він не хихотів, не реготав, не сміявся звично — він рикав сміхом, трусився і заходився якимось вовчим виттям, яке глушило й голоси картярів, і звуки піаніно з сусіднього вагона, й сам галас швидкого потяга. Доктор Конєшин аж підвівся і відійшов від столика, придивляючись до нападу веселощів у турка з клінічним інтересом. Мусила власне закінчитися партія на зеленому сукні, бо також підійшли зацікавлені картярі; враз постали тиснява й сум’яття, коли ті почали запитувати про причини веселощів. Скористалося моментом, щоб протиснутися до дверей. Доктор мовчки дивився.
— Трапилося і так, — бурмотів тим часом, розгойдуючись у ритмі потяга, Філімон Романовіч, — трапилося Якову неподалік від броду Ябок мірятися силою з Богом, і коли схопив він Його борецьким захвáтом, то тримав усю ніч, поки Сонце не піднялося над землею, і як схопив його! — аж Бог уліг, і, скорившись, поблагословив Якова, переможця Свого; тож і так трапилося, так трапилося, так, так.
Хтось протиснувся ззаду, напосів на плечі, прошепотів просто у вухо.
— … вас побачити ще сьогодні. Якщо ви, попри все, людина чести.
Озирнулося: Дусін.
— Чого ви знову хочете?
— Княжна пані…
З іншого боку повисла на рамені панна Муклянович. Шарпнулося з роздратуванням. Вона важко намагалася відсапатися, підшукуючи слова.
— Те, що я чула, пане Бенедикте, а це ж зовсім не мусить бути вся правда, але він сам майже зізнався, що вірить тому Бердяєву…
— Просто погляньте, панно, на нього.
Зєйцов знову вийняв старе фото й, глибоко поринувши в алкогольне марення, хитався над нею, згорнувшись у дугу, майже притиснувши носа до потрісканої поверхні тьмяної світлини. — Красива, красива вона була. — Ось, новонавернений революціонер, істинна людина російської идеи — син без матері.
— А зрештою, навіть якщо так, панно Єлено, заради Бога, він розтальник до скону, заслонив би Теслу власними грудьми. Йдемо.
— Але! Якраз навпаки — адже коли йому сказали, що ваш батько розмовляє з лютими, то він тепер може мати тисячу мотивів, щоб чигати на ваше життя.