Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— До того ж він встиг забруднити килим.
— Сидіть тут далі з опущеними руками, то він тут зігниє, і квітки на ньому виростуть.
— Ха, ха, ха.
— Але, будь ласка! — вона ображено обтрусила долоні. — Я не нав’язуюся. Пан Бенедикт може продовжувати за своїм власним планом, вибачте, що завадила. — Вона рушила до виходу. — Ну, так, справді час вечеряти. До побачення.
Не встаючи, упіймалося її за стан. Вона втратила рівновагу, коли вагон захитався; стиснулося панну ще міцніше, притому знову впускаючи носовичка.
— Що ви собі дозволяєте!
— Ми, вбивці, відомі свободою звичаїв. Є там чисті аркуші?
— Кілька.
— Треба якось витерти цю кров. Наскільки можливо. І щоб вона не всякала в килим. Уявіть собі, панно: повертається людина до власного compartiment, а тут, на підлозі, невідь чому, велика пляма крови.
— А труп — у шафі? Всі бачили, що турок вийшов з вами.
— Прошу мені їх подати.
Вона витягла стос аркушів, притиснутих до стільниці французьким словником. Поглянулося. Половину першої сторінки займав гідрографічний опис околиць Тюмені (багато струмків і річок, довгі водні шляхи) сухою французькою, написаний з великою кількістю помилок, закреслень іксами цілих слів і літерами, набитими поверх літер; далі бігло багато рядків односимвольних рядів: aaaaaaaaaa, bbbbbbbbbb, cccccccccc et cetera.
— Але чистими, залиште ці. Бо зрозуміє, що хтось узяв.
Зім’явши в руці аркуш, похилилося над головою Фессарa.
— І що, він більше цим зворушиться, ніж калюжею крови перед ліжком?
Панна Єлена дивилася згори, вказуючи пальцем.
— Тут. І тут. І тут. Тут, тут, тут. Отут! Тут теж.
— Я починаю розуміти бідного Макбета, — простогналося.
— Покваптеся, пане Бенедикте, він урешті-решт повернеться з тієї вечері.
— Ух. Вимажуся, як м’ясник.
— Ну, але ж капітан розбив вам носа, у вас є алібі, — вона нахилилася. — Я не бачу, де тут рана? Поверніть його.
— Хвилиночку.
Стерлося кров зі шкіри черепа і з килима під ним; усе одно залишилася пляма, але яскравий узор принаймні частково її маскував. Схопивши під підборіддя, притислося голову турка лівою скронею до підлоги. Кров текла з порізу над правою бровою. Простяглося руку за наступним аркушем.
— Якщо ми вже його обкрадаємо, — відволіклася панна Муклянович, — то, може, він має тут під руками рушник, теж його викинемо, не залишиться сліду.
— Та ясно, слід відразу зірвати з підлоги килим.
Труп застогнав і розтулив уста.
Підхопилося на ноги.
Панна Єлена під враженням від цього аж присіла на секретері, скидаючи з нього книжки й папери.
— Ви його не перевірили?!
— Я не встиг. Панна одразу…
— Він не встиг!
— Зрештою, ви самі бачили. Труп, як живий. Тобто як мертвий. Тобто… Дуже переконливий небіжчик, оце я хотів сказати.
— Пульс! Або хоча б подих! Будь-що!
— Він не очуняв, коли ми його сюди тягли.
— Ви краще дайте на месу на знак подяки, замість скаржитися.
— Я не скаржуся. Я просто… Передусім, то був нещасний випадок. Це панна зробила з нього вбивство!
— Що я чую?..
— Так! Ви одержимі! Вбивства, розслідування, детективи! Тож коли тіло в крови, то це, звичайно ж, труп. А як труп, то це, безперечно, вбивство. Дурнувата випадковість, але з’являється панна Єлена, і за півтори хвилини ми вже намагаємося позбутися трупа, ми спільники. Саме про це я казав, коли ви мене висміювали! Так і перетинаєш Лету убивцею, не вчинивши жодного вбивства. Зрештою — я так само став отим клятим графом. І Бог знає ким іще.
— Ну, якби ми викинули його з вікна рухомого потяга, вбивство було би безсумнівним.
— Панна би викинула.
— Але ж я сама би його ніколи на підняла.
— Але ж ви хотіли!
— Я хотіла допомогти! Невдячний! Крижане серце! То я йду на злочин, а той…
— А вас хтось просив? Ні! Чого ви взагалі від мене хочете?! Сама прийшла і добивалася у двері! Хто б таке бачив! Де вас так виховували! А тепер теж — нав’язуватися, з трупом…
— Ви б стояли над ним і руки заламували: а може, він мертвий і не мертвий, а може, повісять і не повісять, а може, я дриґатимусь на три чверті, тьху, чоловік з нулезначними яйцями!
— Та ще й мова непристойна, так, так, прошу попуститися, прошу!
— У-у, сволочь!..
Юнал Фессар сів, обмацав голову, закліпав, потім підніс погляд на тих, хто вигукував над ним польською незрозумілі обрáзи.
— Excusez-moi, mademoiselle, mais je ne comprends pas…
Панна Муклянович стурбовано припала до нього.
— Ми так непокоїлися! — вона обережно доторкнулася розтятої шкіри. — Кістка не тріснула, це найголовніше. — Вона подала торговцеві руку. — Можете підвестися?