У задзеркаллі 1910—1930-их років

Диспут на тему «Марксизм і формальний метод» відбувся в Ленінграді 6-го березня 1927-го року в приміщенні Театру юних глядачів, що розташовувався в будинку колишнього Тенішевського училища (вул. Мохова, 35), у тій самій залі, де 8-го лютого 1914-го року, на «вечорі про нове слово», улаштованому футуристами, відбулося, по суті, народження майбутньої школи формалізму.

«Відчуття сучасности», на яке претендували й формалісти, й марксисти 1920-их років, не допомогло їм передбачити головну переможну ходу новочасної марксистської «секти» сталінського зразка, що невдовзі стала «єдино вірним» варіянтом не тільки марксизму, але й будь-якої ідеології взагалі. «Клевещущих козлов не рассмотрел я драки», — як зауважив О. Мандельштам, описавши загальне неврахування метаморфози марксизму в СРСР.

Утім, формалісти (принаймні симпатики цього методу в Україні) ще легко відбулися. Їх фактична відсутність в УРСР (на відміну від російського центру формалізму), а також зовнішня і внутрішня роз’єднаність у Росії була за причину безболісної капітуляції перед новим обличчям влади. Загалом організаційна й ідеологічна аморфність формальної школи другої половини 1920-их років дозволила її представникам уникнути більш важких наслідків свого соціяльного краху. Наприклад, концепція «літературного побуту» як головного чинника впливу на словесність соціяльних факторів була розроблена Б. Ейхенбавмом у середині 1920-их років як відповідь на критику марксистами формальної школи. Зрештою, влада з неї скористала, сконструювавши модель письменницької комуни. Натомість наприкінці 1920-их — початку 1930-их років репресовані були ті об’єднання формалістів, що зазіхали на причетність до марксистського методу (і навіть на вираження політики партії в галузі мистецтва), але, не розчувши «сучасности», не встигли покаятись, оголосивши саморозпуск.

Чи було щось подібне в Україні? Звісно, було, оскільки вказівки російського начальства сприймалися місцевими прокураторами від літератури за догму, але наразі за антимарксистську. У 1926-му році до Харкова був запрошений з лекцією російський формаліст Б. Ейхенбавм, і помірковані та щирі українці про всяк випадок виступили в опозиції до незатвердженого начальством явища, затіявши з цього приводу цілу антиформалістичну дискусію на шпальтах одіозного «Червоного Шляху». «Зовсім інші методи повинні використовуватись при аналізі літературній, — вважав Б. Ейхенбавм. — У цьому випадку форми та засоби самоспостереження й оформлення душевного життя — це безпосередньо-важливий матеріял, якого не слід уникати. Саме тут, у цій стилістичній оболонці, в цих умовних формах, можна розгледіти зародки певної літературної традиції».