У задзеркаллі 1910—1930-их років

Далі робота в лябораторії при Мавзолеї тривала на двох рівнях. Офіційно вважалося, що тіло непідвласне часу й з роками стає тільки кращим. Самі працівники лябораторії чудово розуміли, що все не так просто. Проблем було багато, але їх обговорювали й вирішували. Вже сьогодні знаменита лябораторія стала комерційним підприємством.

Варто зауважити, що приблизно в цей самий час був написаний роман Є. Замятіна «Ми», фінальним акордом якого була «Велика операція» з видалення «центра фантазії» з людського мозку. Протягом наступних десятиліть інтерес до хірургічного «кореґування» мозку тварин і людей зростав, причому як у літературі, так і в науці. Експерименти над людським мозком ставали темами оповідань і повістей А. Бєляєва («Амба», 1929; «Хойті-Тойті», 1930), а також роману «Голова професора Доуеля» (1937). Незважаючи на метафоричність сюжету «Собачого серця» (1925) М. Булґакова, текст повісти відсилає до цілком реальних наукових практик того часу. Іншу, ортодоксально-радянську, версію того ж «булґаковського» сюжету запропонував у 1932 році І. Сєльвінський у п’єсі «Пао-Пао».

Отже, у творчому доробку «наукового» характеру мова йшла про пошук оптимального шляху до зміни людської природи. Адже сама логіка матеріялізму з неминучістю підводила до найпростішого рішення: якщо треба змінити свідомість людини, то для цього варто усього лише поміняти їй мозки. Тому літературні сюжети 1920—1930-их років цілком відповідали екстраваґантній науковій практиці часу. Відмова від релігійного світогляду призводила також до кардинальних змін у сприйнятті людини, і насамперед це стосувалося порушення балянсу в центральній антропологічній опозиції «душа-тіло». «Раніш у мене були мозки, — пояснив Залізний Дроворуб. — Але тепер, коли доводиться вибирати між мозками і серцем, я віддаю перевагу серцю», — значить персонаж казки «Чарівник Смарагдового міста» (1939) А. Волкова.