Понтиїзм. Казки кінця світу

Валя відкрив текстовий редактор, щоб якомога швидше розпочати сьогоднішній концерт. Валя вдарив кілька разів по клавішах, налаштовуючись і даючи час глядачам нарешті всістися, пошарудіти програмками і вимкнути мобільники. Валя ніколи не був на концертах, але невідь-звідки знав, що саме так буває. Він, ніби граючись, поволі намацував потрібний ритм, насолоджуючись очікуванням музичної зливи, яку він «от-от дасть».

Гриша пчихнув кілька разів, і на монітор вилетіло, як провіщення долі, попередження про перезавантаження системи. Цього разу Валю навіть не запитували, а просто ставили перед фактом.

За вікном прошурхотів іще один світанок, і Валя подумав: «точно стоїть нарешті купить холодільніка, бо щось сардини глючать».

Валя сів за монітор і відсахнувся — на нього витріщалася старезна баба з одвислими цицярами і виразками швів по всьому тілу — сліди безкінечних операцій з консервування своєї краси. «Точняк якийсь вірус гризе Гришу», — подумав Валя. Він глянув на годинник — незворушний, як медексперт, констатував, що минуло всього кілька хвилин. Однак дата знову стрибнула — висвічувався 2023 рік. Валя спантеличено роззирнувся і побачив, що стіни каптьорки стали зовсім прозорими і він може бачити крізь них. Він підійшов ближче і роззирнувся. Довкола нього було світло, величезний мегаполіс пустив метастази на зелені поля біля складу, і тепер мерехтів яскравими вогнями, сперечаючись із небесними зірками, хто винахідливіший у комбінаціях сузір’їв. Валя з відвислою щелепою і широко розплющеними очима роздивлявся вогні реклами і неонових вивісок, але наступної миті почув гуркотіння вантажівки, що наближалася до нього. Раптом Валя зрозумів, що вже давно немає жодних стін, а є лише потужна магістраль, що пітоном обвивається довкола міста. Він спробував кинутися до Гриші, але відчув, що сили його полишили. Його старе тіло вже не могло так швидко рухатися. Він навколішках поповз до комп’ютера, світло фар вантажівки сліпило його. Валя прикрився руками, в останню мить подумавши, що з таким яскравим світлом нескладно буде і до раю дорогу знайти. Валя відчув жар вантажівки і хвилю вітру, що неслася перед нею...

… комп’ютер почав перезавантаження…

Валя впав на землю. Зачудовано дивився, як повільно, стомлено пробігає сонце небосхилом, ніби колишній чемпіон, що настирливо продовжує підтримувати форму. Знову впала темрява, але за секунду пролунали оглушливі вибухи. Валя схопився і побачив довкола себе руїни. Довкруги було розкидано тіла і речі, дитячі іграшки і потрощений мародерами сімейний затишок. Удалині небо горіло вогнем, і здавалося, що палають хмари, як підпалений літній пух, що сипався з горішніх дерев. Валя подивився на свої старечі руки. Вони були нафарбовані червоним лаком і вкриті перснями, на ньому хилиталася стара сукня, наче вкрадена в невідь-якої бабці. І найгірше — він відчував, як трохи вище пупа теліпались обвислі жіночі груди. «О, так я такі це зробив», — подумала Валя, дивуючись самій собі і погоджуючись із собою старою. «Їй би сподобалося», — лунає в голові голос її матері. Валя слабкою ходою, зі старечою мудрістю роззираючись довкруги, підходить до старого комп’ютера з пошкрябаним монітором. Вона ставить монітор на процесор, особливо не дивуючись, що він продовжує працювати і мерехтіти без електрики. Легким натисканням на клавіші, як маестро, що творить музику, Валя пише щось у текстовому редакторі. Лишається ще кілька літер, але система зависає.