Понтиїзм. Казки кінця світу
- Автор: Михед Александр
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Кальварія
- ISBN: 978-617-7192-007
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Понтиїзм. Казки кінця світу». Краткое содержание книги:
І в місце, де вона стоїть, влучає ракета.
Її усміхнений беззубий рот розлітається на шматки.
Світає. Сонце ледь-ледь підфарбовує небо. До складу підходять перші працівники. У каптьорці немає нікого, тільки вимкнений Старий Пень з розбитим монітором. Завскладу розлючено погуркотів у закапелок, де жив Валя. Там не було нікого, тільки вкриті пліснявою консерви і поцвілі макарони. Ретельний огляд складу в надії, що Валя «наконєц став нормальним мужиком і набухався», нічого не дав.
— Утік, гад, утік, — лютував завскладом, — я йому он шо, а він, гад, шо?
Ще один ретельний огляд складу показав, що Валя не прихопив із собою нічого. Його почекали ще трохи, і завскладу наказав розгребти той куток, що засмердів, і викинути це все на хер, на смітник. Один зі знайомих Валі прихопив із собою блакитну шторку і викинув її в лісі, подумавши, що Валі це точно сподобалось би — вона лежатиме не на смітнику разом із консервами і макаронами. Вітер підхопив штору і потягнув її в глиб лісу, потягнув туди, де лежать усі загублені речі — розпаровані шкарпетки, ключі, ковпачки, совість, цнота, нокії, а тепер іще й дельфіни, яких стало на одного більше. І він, нарешті, вивчив мову риб.
Наступного дня викликали швидку комп’ютерну допомогу, щоб оживити Гришу, як його тепер усі називали, згадуючи Валю. Комп’ютерник із відразою покосував на старий апарат, зітхнувши: «Подивимося, що можна здєлать». Але хоч як він крутився довкола нього, хоч як примовляв, «Зовсім старому віруси і черви всі мозгі проїли», на моніторі на тлі сексапільної оголеної дівиці проглядався незмінний напис. Напис, який не дуже скидався на передсмертну записку, як хтось уже встиг подумати:
2037 !!! ЗРОБІТЬ ХОЧ ЩОСЬ! НЕВІДЬ-ЩО! ВСТИГНІТЬ!!!
ех-Deus ех
Курва
Згодом, коли він намагався згадати, що трапилося, це нагадувало йому недозавантажений з мережі відос — десь картинка накладається на голос, десь є тільки голос, а в якомусь місці все застигає. Просто зависає.
Вони познайомилися в барі, біля гуртожитку. Були всі свої — Саня, Льоня, Петя, Сєрий. Вся братва, як вони себе називали. Першим її запримітив Петя. Після двох-трьох кухлів пива він таки наважився підсісти до неї. Про щось говорили. Але у пам’яті лише картинка — нафарбовані очі, яскраво підведені губи, високі лаковані підбори. Десь прохоплюються піратські субтитри і він швидко встигає прочитати, що звати її Люся, ні, вона неотсюда, збирає на учьобу, живе з бабушкой, навєрно, немає хлопця.
Клавіша швидкого перемотування:
— Давай, Пєтюня, маладцом, бодрячком, малодчік, — гучне підбадьорення братви.
— Ну, тьотя Галя, ну, тьотя Галя, — умовляння вахтерши.
— Ну, ладно, Петрусь, тікі бистренько там, а то знаю я вас, маладьож, — остаточна відповідь тьоті Галі.
Підіймання на дев’ятий поверх, з кількома зависаннями картинки, нагадує підіймання швидкісним ліфтом, від якого все випите і нерозжоване підступає до горлянки. Між поверхами ліфт кілька разів гальмує. Петя проситься на свободу, але всі вікна і балкони ще з зими не розклеювали. І Петя вкотре намагається згадати, чи питав, як її звати, і скільки їй років, і чи вона ще дєвочка.
Опиняються в кімнаті. З-за стіни долітають звуки колискової з металу, правильно розставляючи акценти, надаючи стрункості всій дійсності й «задаючи ритм, хе-хе», — додає Петрусь. Музика саундтреком накладається на реальність, що перетворюється на уповільнене знімання. Вони цілуються, до Петі долітає запах його власного перегару, і він думає: «Ач, небрєзгліва, всьо путьом». Він хоче поцілувати її очі, вона відсторонюється:
— Макіяж попортиш.
На що він відповідає:
— Нормальок, усе путьом.
Слинявим ротом він тягнеться до її вушка:
— Танька, як ти пахнеш, — прохоплюється в нього. На мить він зупиняється, перевіряючи, чи не переплутав імені, і далі продовжує вилизувати вушко дівчини.