Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Понтиїзм. Казки кінця світу
Понтиїзм. Казки кінця світу - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Понтиїзм. Казки кінця світу

Электронная книга - «Понтиїзм. Казки кінця світу». Краткое содержание книги:

«Понтиїзм» — це історії про черговий кінець світу у країні, життя в якій уже давно є безкінечним апокаліпсисом. Оповіді про прірву, що ховається за кожним полотном — хоч асфальтом, хоч картиною. Казки про любов, зраду, кров, ненависть, м’ясо і шлюб. Хроніки віртуальної війни під проводом віртуальних генералів невіртуальної держави. Проповіді жорстокого вірування в понти, яким поклоняється більшість країни.
1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 19 ... 60
Перейти на страницу:

Аґенти інформаційної війни розбрелися по всій країні. Здебільшого це були театральні актори, які з початком телевізійних баталій залишилися без роботи, бо у великих містах люди взагалі намагалися якомога рідше виходити на вулиці, щоб: а) не підірватися на випадковій міні; б) не потрапити під машину чи під ворожий обстріл; в) не підхопити невідомий вірус, спеціально розроблений для враження громадян країни (ніби перед тим, як їх прикінчити, він заглядав у паспорт і перевіряв генеалогічне дерево). Безробітні актори докладали зусиль і таланту, щоб переконати людей на сході, що на заході вже почалися еміграція і депортація. Мовляв, більшість миттю перебралася до родичів у Речі Посполитій та Австро-Угорщині. А меншість з усім необхідним і насущним, минаючи кордони і перепони, йшла на схід.

Водночас на протилежному кінці країни інші трупи акторів провадили свої диверсійні гастролі, змінюючи діалектну говірку і добираючи слів, переконували, що на сході вже все почалося. І вони — тільки перші, будуть інші, підтягнеться і решта. З півночі на південь шкандибали драматичні актори, розігруючи в кожному поселенні справжні драми, переконуючи глядачів, що війна є запеклою як ніколи, що багато наших полягло, тож годі, браття, думать й думку гадать, пора робить хоч щось. Актори шкандибали далі зі своїми оперетами, а народне радіо не вщухало ні на мить. І всюди вдало зіграні байки підхоплювалися місцевими пліткарями-артистами і далі транслювалися наживо з вуст у вуста.

Інформаційна війна створювала своїх героїв. Їх показували як національних звитяжців. З ними запустили кілька мультсеріалів для патріотичного виховання. Їхні фігурки для дітей були найкращим подарунком святого Миколая для Петрусика і Катрусика. Їхні ж дорослі копії для дорослих самотніх дівчат і жінок мали не менший попит. І багато хто з гумових бійців ліжкового фронту вибухав через надмір патріотичних почуттів, які докладали чорноброві, щоб отримати свою частину свободи. Піарникам було важливо дібрати правильні імена героям, щоб у них був зв’язок із народними казками, зі славною історією, і щоб в імені вчувався козацький заклик і поклик до дії.

Найуспішнішим їхнім проєктом був Вернигора. Він був єдиною причиною, заради якої люди взагалі вилазили зі своїх бомбосховищ, щоби поглянути на його концерти на стадіонах. Його кремезна постать і моторність видавали хвацького, всім відомого вояка, борця за незалежність. Зазвичай, його аншлаги складалися з драматургічно-вивірених проповідей-закликів, які перемежовувалися виступами неофолькових гуртів, оголених мавок і пострілами з вінтажних калашів.

Слава Вернигори ширилася. Нарізки з його виступів дедалі частіше транслювалися на моніторах-обличчях невідомих солдатів.

Остап Вернигора, у минулому Яків Петрович Вертихвіст, учитель історії районного масштабу, чимраз глибше вживався у свій образ. Припасовувався під модель, розписану піарниками. Він був розкрученим брендом, що приносив гроші. Але він розумів, що настав час справжніх дій.

* * *

Ранок видався прохолодним. Ще затемно місцеві активісти підготували сільський майдан до приїзду гостей зі столиці. Розвішали всюди патріотичні стрічки — їхній колір змінювався залежно від сезонів моди, що своєю непрогнозованістю нагадували прогнози погоди. Між активістами навіть виникла суперечка, бо в селі знайшлися стрічки тільки з минулого і позаминулого сезону. А з цього не було. Над майданом лунали голоси:

— Чи раптом не скажуть чого?

— Га?

— Не тойво?

Врешті-решт баби сказали, що «пойдьот», і зверху понав’язували рушники.

На майдан почав збиратися люд. Всі ґречно віталися один із одним. Вбравшись у найкращий одяг, старики підморгували бабцям і накручували вуса. Ті з виглядом «ох-та-скікі-вже-ж-можна» пускали бісики у відповідь. Молодші йшли з прапорами і хоругвами, які знову входили в моду цього сезону. Дівчата несли величезні саморобні плакати, на яких Вернигора гарцював у різних образах — тут войовничий, тут лагідний син Батьківщини, тут замислений мудрець. На плакатах було написано: «ВИБЛІ вітають ВЕРНИГОРУ!», «ВЕРНИГОРА-МИ-ВИБЛІ!», «ВИБЛІ з ТОБОЮ!» У цих словах чаїлись і млість, і бажання, і стогін, і стукотіння дівочих сердець, юних жительок селища Виблі.

Приїзд Вернигори відкладався. Передавали якісь непевні новини про перестрілки і засідки. Вичахав святковий куліш. Черствіли короваї. Дубіли жителі. Потроху згасали вогники в очах. П’янички з надією позирали в бік невідомого солдата, зі сподіванням на причастя, розбавлене чимось пальним.

1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 19 ... 60
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)