Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— Зауважте, панно, які тут усі напрочуд покірливі, — сказалося, погладжуючи вуса. — Ісаак Авраамові, Авраам Богові. Котрий також, урешті-решт, є батьком Авраама. Це розповідь про сліпу вірність.
Разом зі схрещеними на грудях руками й блукаючими очима захитався у фотелі, немов у молитовному трансі, Філімон Романовіч.
— Суперечить моралі, кажете, панянко. А якою була мораль Авраама? Слово Боже. Чи бачите ви ці роздоріжжя? А тепер послухайте мене, панно! Я віддам вам управління цим потягом, у ручки ваші передам стрілочний перевід на нашому шляху. Тож поїхали:
… Ліворуч: Бог заборонив убивати, бо вбивство є злом. Праворуч: убивство є злом, оскільки Бог заборонив убивати. Й куди ви переведете стрілку?
… Ліворуч: значить, добро і зло не залежать від Бога — Бог їм підкоряється, і ми їм підкоряємося. Бог усевідаючий знає, що вбивство є злом, тому дав таку заповідь: Він пильнує, щоб ми не чинили зла. Тоді й справді Він сам також не може заповіді порушувати або змінювати. Тільки, якщо не від Бога, то від кого, від чого походить Декалог, звідки саме такий поділ на добро й зло? Й чому б йому не бути іншим? Га? Можете мені сказати, панно? Без отого знання, без твердого фундаменту ми одразу ж загубимося на цій землі, провалимося, наче в болото, покинуті напризволяще, бо хто коли сам себе витягнув із болота? Це шлях у прірву, якщо ви, панно, підете туди, в Країну Беспризорных, і немає звідтіль вороття.
… Праворуч: а коли ми на ту землю ступимо, то мусимо бути готові, що будь-якої миті Бог може сказати: убивство — це добро, а зло — о! — це пересування потягами й куріння цигарок, — і з цієї хвилі власне таким буде добро й зло, оскільки саме Бог є єдиною і найвищою рацією моралі, й немає санкції понад Богом. Це земля самодержця душ, це Країна Царя.
— Отож, отож, — затнулася панна Єлена, — отож, ви кажете, що коли Він встановив Десять Заповідей, то Він також може сам собі будь-якої миті заперечити? Бо що б Він не велів, усе одно це буде добре, адже так Бог велить. Так? Так?
Вихилившись із крісла, делікатно взялося панну за лікоть.
— Немає жодного протиріччя. Пан знавець Біблії поправить, якщо я помилюся, — правда ж, Філімоне Романовічу? — Але, наскільки мені відомо, прошу послухати, панно Єлено, суперечности тут бути не може. Бог спілкується з людьми за допомогою наказових речень. «Не убий». «Убий». «Не чини перелюбу». «Ідіть і розмножуйтеся». Наказові речення ніколи не суперечать одні одним, так само, як запитальні речення. Суперечними можуть бути щонайбільше речення, що розповідають про наказові речення: «Він сказав, щоб убивати», «Він не сказав, щоб убивати». Але самі накази можна тільки виконати, чи ні, — вони не можуть бути суперечливими. Велить не вбивати. Ви підкоряєтеся, або ні. Велить убивати. Ви підкоряєтеся, або ні. Накази надходять один за одним, немає жодного протиріччя. Той, чию волю ви зобов’язані безумовно виконувати, не зобов’язаний пояснювати свої наміри. Самодержець завжди правий, незалежно від того, чи його новий наказ суперечить попередній інструкції, чи ні. Як ви гадаєте, панно, чому Ніколай Алєксандровіч так упирається тому, щоб ухвалити в Росії бодай якусь конституцію?
— Отож, отож — це для вас нормально? Ви не вважаєте цю історію жорстокою і аморальною? Не бачите її огидності? Хай там як, але ви мені тепер не втечете! — Я хотів було забрати руку, але вона її вчасно зловила й тепер тримала в потиску. Панна Єлена цілком відвернулася від Зєйцовa, від доктора Конєшинa, за один удар серця, одне схрещення поглядів перетворила цю розмову в особисту: вона не говорила ні з ким іншим, ніхто інший не чув, навіть якщо слухав. — Що б ви вчинили на місці Авраама? Послухалися би наказу?
Чому збентеження не каламутить думок? Чому сором не заплутує язика й не змішує слів? Чому голос спокійний і погляд упевнений навперейми її поглядові? — Чому обличчя не зраджує супроти її обличчя?
Тьмідина циркулює у венах, іскрить у мозку, плине під шкірою.
— Що б я зробив. Не ображайтеся, панно, — ваше запитання мене аж ніяк не стосується. На місці Авраама! On ne peut être au four et au moulin. Бо моє місце зовсім інше, я дивлюся очима Ісаака. Для нього не має значення усе те, що ми тут так мудро й бездушно обмірковуємо: чи просив, чи велів, чи випробовував, чи мав Бог право, чи Собі не суперечив… Що мені до того! Я лежу на вівтарі. Нічого не знаю. Знаю, що батько обманом мене сюди привів, зв’язав і хоче вбити, й уб’є.