Що таке антична філософія?

Передусім, і це найважливіше, не потрібно забувати, що хоча християнська духовність запозичила у античної філософії деякі духовні вправи, останні знаходять своє місце у ширшому колі специфічно християнських практик. Все чернече життя завжди передбачає надію на Божу благодать, а також основоположну спрямованість на смирення, що часто проявляється у тілесних настановах, які виражають покору та почуття провини, наприклад, заклякання перед усією братією. Відмова від власної волі реалізується в абсолютній покорі наказам настоятеля. Вправляння у смерті пов’язане зі згадкою про смерть Христа, аскеза розуміється як співучасть у його Страстях. Так само чернець бачить Христа у кожній людині[758]: «Тобі не соромно впадати у гнів і грубо розмовляти із братом твоїм! Чи ти не знаєш, що це Христос, і що саме Христу ти завдаєш болю?». А отже, практика чеснот набуває зовсім іншого значення.

Втім, «християнські філософи» намагалася надати християнського звучання використовуваним ними темам профанної філософії, створюючи враження, що вправи, які вони радили, вже рекомендувались у Старому чи Новому Завітах. Наприклад, з того, що у «Второзаконні» вжито вислів «вважайте добре»[759], Василій робить висновок, що ця біблійна книга радить філософську вправу «уваги до себе». Ця увага до себе буде також названа «пильнуванням серця», з огляду на текст «Приповідок»: «Більш ніж щось інше, пильнуй своє серце»[760]. Якщо у ІІ-му посланні до Корінтян міститься заклик «Досліджуйте самих себе»[761], то в ньому вбачають запрошення аналізувати сумління, а якщо у І-му посланні до Корінтян знаходять слова «Щодня я наражаюся на смерть»[762], то в них вбачають модель вправляння у смерті. Так чи інакше є очевидним, що ці посилання на тексти Святого Письма не перешкоджають тому, що «християнські філософи», як ми бачили, говорячи про духовні вправи, описують їх, використовуючи словник та концепти профанної філософії. Посилання на біблійні тексти часто спираються лише на алегоричну інтерпретацію, яка, зрештою, полягає у наданні текстам сенсу, якого їм бажають надати, не враховуючи намір автора. Втім, багато модерних філософів використовують такий спосіб інтерпретації для пояснення текстів античності. Як би там не було, саме завдяки цій процедурі Отці Церкви змогли, наприклад, тлумачити євангельські вирази, такі як «царство небесне» або «царство Боже» як такі, що позначують частини філософії. Ми зустрічаємося з цим вже у перших рядках «Практичного трактату» Евагрія Понтійського. Він пише наступне: