Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Молодці, хлопці! Уміли поставитись на 5.
Прийшов наказ явиться всім саперам георгіївським кавалерам на полкове свято разом з офіцерами в штаб полку.
Лікар дозволив ходить з паличкою, на коня сідать за тиждень.
Погода осіння, теплі дні "бабиного" літа. На коні держусь непогано, одначе умовляємось, аби вів нашу групу в марші Харченко. Бо ноги не одіб'ю. Андреев вів групу, маючи п'ять возів, щоб на 40 кілометрах не підбитись.
Ночував у командира телеграфної роти штабс-капітана Косовича. Був це найкрасивіший офіцер в полку, кадровий офіцер високої культури і інтелігенції. Походячи з військової родини, Косович приготовлявся до академії. Саме учив французький, а німецьким володів на рівні з російським. Мав гарну бібліотеку. З ним було цікаво провести час і поговорить.
Косович дружив з Петровим, і як командир був одинаково цінимий мною.
Всім прибувшим приготовлено мешкання і вечеря. О годині 10-й в польовій церкві служили при службі Божій три військові священики. З приємністю дивився на своїх кавалерів, котрі виділялись акуратністю пригнаної одежі і чобіт. Група ця була найбільша. Як завше, веселий, меткий і щирий Петров вітався з саперами, радий не менше од мене здоровому виглядові та сердечному вітанню свого попереднього командира.
"Бачите, Віктор Петрович. Як вам раді наші хлопці? Всі ми споминаємо вас з вдячністю. Я стараюсь йти вашими слідами."
"Тут скрізь в штабі корпусу генерал інспектор Шейдеман під небо виносив 3-тю роту і Вас. Згадував і мої заслуги. Полковник Буйко хоче розпитать докладно, як все одбулось."
Стоять вирівняні ряди георгіївських кавалерів, на своїх містах офіцери. Коло 150 дістають хрести і медалі. В 1-й і 3-й ротах мають по одному золотому II ст., а найбільше — IV ст. медалі "За хоробрість": потрійні, подвійні і перші.
В свіжопобудованім, прибранім зеленими гірляндами будинкові зібрані всі офіцери. До нагороди шерегують помішник к-ра полку і ад'ютант. Займаю перише місто з правого боку. Рядом капітан Тацкі, Петров, шт. кап. Нехаєв, кап. Мофет, далі вліво решта.
Входе полк. Буйко і гості: начальник штабу корпуса і інспектор артилерії, обидва генерали-майори.
Трохи дивним здається: чого першим з правого флангу? Звичайно старший рангом там стоїть. Якийсь чую неспокій. На столі посередині багато орденських коробочок, за столом полковник Буйко, ад'ютант Корнієнко, гості, генерали.
Першим стаю перед столом. Чую, як дрібно пробігає по тілі дрижання.
"Поручик Авраменко! В імені Його Імператорського Величества нагороджую вас орденом Святого Георгія IV ступеня!" Його голос замітно здригнув, а я згубив дух і почуття дійсності… Ніби через сон чую слова, перед очима сітка, огники… Навіть не подякував, коли стиснули руку. Ошоломлений несподіваним, не звертг в уваги на дальше роздавання нагород.
Скромненький білий хрестик на жовто-чорній стрічці без мечів і банту- найвищий бойовий орден! Чи то не сон? За що?
Читаю пізніше в приказі по армії і флоту: "… за наводку моста через р. Стирь под действітельним ружейним, пулеметним і артилерійским огнем, неся потері, давал пример геройской стойкості і безпримерного мужества…" От воно що! Значить, я герой!
Петров дістав Володимира III ст. Орден високий, бойовий, та не Георгій. Міст такий самий для артилерії і возів, був відповідальним за всі мости; йому належався скромний білий хрест, що я ношу. Несправедливо.
Стискують руки, вітають, оркестр грає, а мені ще всередині тисне. Щиро обнімає Петров, а не можу глянуть йому в очі. Розуміє мій стан цей бойовий досвідчений офіцер.
"В чім річ? У вас було небезпечніше, значні страти!"
Почтива людина, не заздрісна.
Зараз помарширують перед командиром полку колони георгіївських кавалерів. Постановив сам провадить своїх. Харченко дістає червоний темляк — перший бойовий орден, Анну IV ст., а на груди — III ст. З гордістю дивлюсь на своїх.
Солідний Андреев поглядає кругом з виразом на повнім лиці: "Диви, фасон!" Невеличкий, чорнявий Путерман, жид-одесит, найпорядніщий перед своїх земляків, скромний, помисловий, одважний, дисциплінований, має два хрести і медаль.
Рядом — двохметровий Опанас Джух, силач, маломовний, спокійний і розсудливий, переконуючої одваги. Кажде одізвання його має вагу. Не хоче буть взводним, працює за трьох. Тепер дістає третій хрест золотий.
Вони та сотні інших заробляли і для мене цей білий хрест! Як же близькими були мені раніше, а тепер стали ще ближчими.
Чую на собі погляди пошани і радості. Під музику маршу єгерів проводжу свою найчисленнішу групу, будучи першим в полку георгіївським кавалером офіцером.