Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Кгвалтовная, наглая, по мусу утрата,
Отця, матки, синачка єдиного, брата.
Там, где мило, всіх очі, где болячо, руки,
Хто вимовить, якії терпять матки муки,
Кгди ся з плодом в утробах недозрілим коять,
Хотячи їх вивести в живот, живот ронять. Больший нам жаль, строжший боль, тяжейшая мука, В одной отця особі зо всіми розлука.
З отцем стада, з маткою сирот, вдов упалих,
З сином церкви, з сповбратом великих і малих. Оби нам бог дав очі, где отець наш, міти,
Били би-хмо з щасливих щасливії діти. Невимовний фрасунок в душі, в серцю маєм,
Много мислій, як почать плакати, не знаєм.
Чи ли як би перестать, бо вже плачем много,
І над міру, не в міру, а єднак нічого Плач наш, плач всіх, плач церкви, плач сирот, вдов болю Не уймують, і овшем зо всіх речей молю До внутрності, до душі громадами сиплет,
Ах, стогнаннє тяжкоє аж за серце щиплет. Первей води сльозами тварі умиваєм,
Первей хліба вздиханнєм душу посиляєм.
— По молитві «Отче наш» 9 отця, діти, плачте, Учителя учневе сльозами урачте,
Сповідника — грішнії, побожнії — раду,
Ялмужника — нищії, ах, пастиря стаду Мнишеського з прикладу побожності, цноти,
З праці, чуття, молитви, день і ноч роботи.
— Але, ох нам, що живо і хто одно богу
Вірить, вийми, просим всі, з душі, з серця трвогу Для початку ляменту, принамній для трену
Мужа святобливого.— Світ ли взяв одмену,
Же ся з блуду помислов, як з пущі густої,
Виблукати не можем, чи ль жаль броїть тоє?
— Що в том же в нас і неба, елемента, тварі,
Без літості (боль мовить) зготували мари Так зацному, чудному, святому чловіку,
Утявши му пред часом без часу нить віку.
— Повіжте нам, небеса, чи он вас злим словом,
Помишленнєм образив в розмислі здоровом?
Чи не так вам звикл мовить: «Неба небес пана
Пойте в хвалі, вам сличность од нього єст дана»?
— Чи на тебе не годне, сонце, глядів, справу
Дай нам: умів он богу з тебе міти славу?
— Повітрея, чи вас зле уживав, скажіте!
— Елемента, справтеся, мовте, не мовчіте!
— Земле, повіж, чи тебе он доптав негодне
З молодих літ доселє, скажи нам сьогоднє!
— Хто ж, хто знает до нього? Жаден з вас не скажет.
А чому ж так од всіх вас опущеннє стражет?
Так ли йому всі вдячность за його послуги Оддаєте, будучи повинні, як други,
Задержати силами своїми здоров’є:
З друга ворог, з брата вовк,— староє послов’є.
— Чи вас, парки 10 (єсли-сте у бога такими,
В живот і смерть можними з силами своїми), Образив чим? Над міру пиття і їдення?
Торував он зі всіх вас дорогу збавення.
— Клото, в перших ерокгая, чому ж ся схилила,
Двигаючи дух його, чому-сь упустила?
— Безбожная Лахеси, а ти-сь його ниті
Не хотіла до конця статечне довити?
— Тиранськая Атропо, чому-сь перервала
Клубок віку живота, якоби-сь не знала,
Же нам много на його житлі залежало?
— Що вам його до смерті боронить пристало, То-сте його видали, одвеюль опустили
І нам єсте, сестрички, в том не подружили.
— Чи що годного тебе, о сліпая смерте,
Рек, учинив? Могла би-сь вжди очі продерти.
Іж тот тебе ніколи не боявся, бачив,
Правда. Але так сам бог зезволити рачив, Прейзрівши то од віку, нім ся в світ облуди Дочасної, марної достав на всі труди:
«Кресу назначеного, терміну, години
АЇинуть трудно. Престаньте лямент той дитинний!» •— Не престанем і еще з жалем речем, Пане!
(Дуфаєм, же з того гріха не достанем).
Ж^родло, ріко доброти, недошлая бездно,
Доброє-сь все, як добрий, створив неізслєдно, Напочатку нічого не дав-єсь нам злого,
Добрим зразу невинним чловіка самого Учинив-єсь„ хотів.-єсь, же бить в добром добрий
Раю, світі жив, в доброть завжди бив-єсь щодрий. В злості скупим, нищачи злії речі злого Чоловіка, доброго для себе самого Ховаючи, для добрих, як за віков старих,
Злії прудко гинули, добрії літ трвалих Дознавали тисячами, міли за караннє
В поввіку смерть, з душею, з сим світом розстаннє.
О що тя твой коханий пророк і кроль, боже,
Просив колись, сльозами покропивши ложе: «Хотяй біди (мовячи) щоденнії муки
Терплю, предся в поввіку боюся розлуки,
Не бери мя пред часом. Тот без часу сходить,
Которий, сам сходячи, другого не родить».
В раннєм віку заправди і наш отець милий Зшов, хотячи видати з душевної сили Церкві божой потомство духовноє, з роду Умер, недозрілого, недошлого плоду.
Добрим нам бил. Доброго чому, добрий боже,
Взяв-єсь од нас без часу? Хто оплакать може? Потребним бив. Чому ж в той нас, бідних, потребі Не погадаєш, знаючи, же о земном хлебі Живі бити не можем, присмаков потреба,