Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
Ось що непокоїть Сковороду, викликає його осуд — духовний, а точніше, бездуховний бік цивілізації, надто висока моральна ціна, що її люди змушені платити за науково-технічний проґрес. Не назагал про шкоду науки, науки як такої, для звичаїв він говорить, а про її, сказать би, «етичну недостатність», про небезпеку збіднення душі, збіднення, котрого не уникнути, якщо на олтар «раціо» буде принесено такі вартості, як совість, людяність, «душевний мир», щастя…
В Руссо також у центрі уваги «звичаї», що зазначено в самій назві його «Розмислу». Слід, однак, мати на оці одну важливу обставину. Французьке слово moeurs (звичаї) означує поняття далеко ширше, ніж просто сукупність моральних норм і встановлень, притаманних тому чи тому суспільству. Соціологія XVIII століття, послуговуючися терміном moeurs, мала на увазі «складний комплекс, який включав і спосіб управління, і матеріальні форми життя, тобто те, що означується поняттям „традиція“, „звичаї“ („обычаи“)…»[228]. Отже, соціальний діапазон «Розмислу» Руссо суттєво ширший, ніж у Сковороди в його міркуваннях про науку.
Заторкує Руссо й питання про щастя, зауважуючи, що «ми можемо його знайти в самих собі»[229]. Це звучить сливе по-сковородинівському, проте різниця в тому, що для Сковороди «наука про щастя» є наукою «найвищою», а Руссо каже про неї побіжно, саме «заторкує». Не вона хвилює його в першу чергу. Головними залишаються не духовні, не моральні, а соціальні аспекти теми «Розмислу». Недарма в процесі гострої полеміки, що розгорнулася навколо цієї й потім наступних праць Руссо питання про «очищення звичаїв» логічно переростає в такі проблеми, як соціальна та майнова нерівність, приватна власність. Саме вони визначили спрямованість оголошеного невдовзі, 1763 року, тією ж Діжонською академією нового конкурсу, в якому Руссо знову бере участь. Вислідом був новий «розмисел» — «Розмисел про походження і підстави нерівності поміж людьми», один з яскравих маніфестів Просвітництва, що справив величезний вплив на кращі уми у Франції та поза нею. Але не на Сковороду…
Остання чверть життя Сковороди збіглася з поширенням ідей Просвітництва в Росії. Багато хто з освічених людей, головним чином у Петербурзі й Москві, зачитувалися Монтеськ’є, Вольтером, Руссо. Вже написано було радіщевську оду «Вольність», й автор працював над «Подорожжю з Петербурґа до Москви», яка вийшла в світ 1790 року. Вже гриміла сатира Ніколая Новікова, І. Крилова, Д. Фонвізіна. Вже підносили голос проти кріпосництва С. Десницький, І. Третьяков. Виступали за розвиток науки й освіти Ніколай Поповський, Д. Анічков, А. Барсов. Навіть хитромудра володарка трону вважала корисним для своєї репутації в Європі вести філософський флірт з французькими просвітителями, що, втім, не завадило їй у себе вдома закувати в кайдани Радіщева, придушити всі сатиричні часописи, запроторити у Шліссельбурзьку фортецю Новікова…
Сковорода залишався осторонь цього процесу. На те були свої причини. І характер отриманої освіти, в якій світські начала все ще ледь-ледь пробивалися крізь нашарування релігійно-схоластичних традицій. І рівень — інтелектуальний та культурний — довкілля, де поряд (та й поблизу) не було ні Дідро, ні Д'Аламбера. І тодішні політичні й соціальні умови на теренах під-колоніальної України з химерним переплетінням і гострими перетинами залишків патріархальної військово-козацької формації, нових феодально-кріпосницьких порядків і зародкових ознак майбутніх буржуазних відносин і суспільних структур.
До глухих закутків Слобожанщини, що їх Сковорода вподобав в останню третину свого життя, нові віяння, котрі баламутили людські голови в столицях, сливе не докочувалися, а якщо й докочувалися, то уривчасто й великим запізненням. Та й, відверто кажучи, немає вірогідних свідоцтв про виявлений інтерес українського філософа до цих віянь. Усі гіпотези (а вони висувалися неодноразово) про те, начебто Сковорода добре знав Декарта і Локка, Вольтера й Руссо, був знайомий з «Філософічними пропозиціями» свого земляка Я. Козельського, а то й з ним самим, поки що залишаються гіпотезами, і то, виглядає, навряд чи мають серйозну перспективу бути потвердженими.
228
Алексеев-Попов В. О социальных и политических идеях Жан-Жака Руссо. // Жан-Жак Руссо. Трактаты. — С. 512.
229
Руссо Жан-Жак. Трактаты. — С. 30.