Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
Але яка нам користь «дістати у володіння цілий Всесвіт, а душу загубити? — запитує Григорій в іншому діалозі, в „Розмові п’яти подорожніх“. — Що ти у світі знайдеш таке дороге і корисне, що б замінити зважився за душу свою?» (І, 350).
От геліоцентрична теорія Коперника — хіба це не епохальне наукове відкриття, котре дає ключ до «володіння цілим Всесвітом»?
Сковорода знає їй ціну. «Коперникові сфери», «Коперникові (Коперниковські, Коперниканські) світи» — ці поняття зустрічаємо в нього нéраз. Помітно, що систему великого польського вченого, про яку йдеться в багатьох філософських курсах, читаних у Київо-Могилянській академії[224], Сковорода знає і високо поціновує. Для нього поза сумнівом, що це не просто одна з багатьох космогонічних гіпотез, а загальновизнана концепція, яка означила принципово новий етап у науковому пізнанні Всесвіту. «Коперник — це новітній астроном, — пише він у примітці до пісні 28-ої. — Тепер його систему, тобто план чи типик небесних кіл, прийняв увесь світ» (І, 77). Про неї в творах Сковороди завжди говориться як про щось беззаперечне, здавна утверджене, і говориться з незмінним пієтетом. «…Візьми щось із усього Всесвіту в приклад для пояснення», — звертається в «Наркісі» один персонаж до іншого, і той відповідає: «Я тобі все підсоння і всі Коперникові світи подаю. Візьми із них, що хочеш» (І, 160). У діалозі «Бесіда, названа двоє» Фарра згадує про існування «у Всесвіті» величезної кількості «Коперникових світів» (І, 276).
І от саме ці світи Сковорода обирає за антитезу світові людської душі.
каже він у пісні 28-ій. Каже, навмисне вдаючися до протиставлення, полемічного загострення: для нього важливо будь-що пробитися до свідомості того, хто читає або слухає його пісню, довести йому, що навіть такі високі й безсумнівні наукові вартості не можуть заступити, тим більше замінити вартості моральні. «Коли хочемо виміряти небо, землю та моря, маємо спершу виміряти самих себе…» (І, 162), маємо зазирнути в свою «сердечну безодню», «ширшу від усіх Коперникових світів» (II, 51). Геліоцентрична система тут — лише знак, символ, філософ не її заперечує, він заперечує претензійний, але холодний і безплідний раціоналізм, прокреслює чітку роздільну риску між «ученістю» та «мудрістю».
«Вченість», за Сковородою, — категорія суто кількісного порядку, «мудрість» — якісного; перша існує незалежно від людини, байдужа до неї, друга наскрізь людяна; першій чужі емоції, вона позбавлена моральної компоненти, друга невідривна від душевного здоров’я, задоволення осягненням істини, веселощами серця. «Учений дуже багато жере. Мудрий мало їсть зі смаком. Ученість, обжерливість — те ж саме. Мудрість же й смак є одне і те ж… Здоров’я від обжерливості, мудрість відрізняється від вченості» (II, 58).
Застережімося, щоправда, що це говориться стосовно Біблії, читання її та вивчення. Хоча ставлення Сковороди до «Книги книг» не є однозначним (питання, яке заслуговує на окремий розгляд), з погляду глибини й вичерпної повноти знань про людину філософ, поза сумнівом, віддає Біблії рішучу перевагу перед усіма науками. Не випадково в «Букварі миру» Яків, ставши мимовільним свідком схоластичного диспуту «вчених» про щастя, подумки звертається передовсім до «улюбленої моєї книжечки, яку завжди з собою ношу» (так само, за свідченням сучасників, ніколи не розлучався з Біблією і сам Сковорода), щоб іще і ще раз переконатися: «щастя ані від наук, ані від чинів, ані від багатства, а єдино залежить від того, щоб охітно віддатися на волю Божу» (І, 417). Хоч би скільки б проповідував щастя історик, каже у діалозі «Кільце» Григорій, чи благовістив хімік, чи сповіщали шлях до щастя фізик, логік, граматик, землемір, воїн, відкупник, годинникар, знатний і незнатний, багатий і убогий, живий і мертвий, — «чи їхня це справа вчити, судити, знати про щастя? Це є слово апостолів, пророків, священиків, богомудрих проповідників і просвіщенних християнських учителів» (І, 363).
Сковорода віддає належне заслугам Коперника, та все ж стверджує:
Руссо
224
Див.: Стратий Я., Литвинов В., Андрущенко В. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии. — К., 1982. — С. 9, 198, 214.