Дух животворить… Читаємо Сковороду

І передусім: під яким оглядом Толстой у статті «Про науку» згадує Сковороду?

Відповідаючи на одне з головних запитань Ф. А. Абрамова, Толстой пише, що наука «є знанням найнеобхіднійших і важливіших для людського життя предметів». І далі: «Таким знанням, як це й не може бути інакше, було завжди, є й тепер лише одне: знання того, що треба робити всякій людині для того, щоб якнайкраще прожити в цьому світі той короткий термін життя, який визначено їй Богом, долею, законами природи, — як хочете. Для того ж, щоб знати це, як у найкращий спосіб прожити своє життя в цьому світі, треба перш за все знати, що точно є добрим завжди і всюди і всім людям, і що точно є злим завжди і всюди і всім людям, тобто знати, що треба і чого не треба робити. В цьому й тільки в цьому завжди була й продовжує бути істинна, справжня наука»[236].

Отже істинною наукою Толстой вважає знання людиною самої себе, знання етичного закону, морального імперативу, який вимагає «любити понад усе досконалість добра» й «любити всяку людину, як любиш себе», нарешті, знання того, як на ділі, в практичному житті реалізувати цю вимогу. Така наука, підкреслює Толстой, є зрозумілою і приступною для кожного, щоб осягнути її, не треба звільняти себе від необхідності працювати, піклуватися про хліб насущний, не треба багато років учитися «за чужу працю». «І це не могло бути інакше, бо, як прекрасно сказав це малоросійський мудрець Сковорода: Бог, бажаючи блага людям, зробив усе непотрібне людям важким і легким усе потрібне їм».

Чи варто вдаватися до детальних текстуальних зіставлень? Читачеві, котрий захоче переконатися у правомірності й доречності цього посилання Толстого, досить відновити в пам’яті хоча б те, про що йшлося повище, в розділі «Сковорода. „Кинь Коперникові сфери…“». Перевага, що її віддавав Сковорода дослідженню «печер» свого серця перед «науками новими», поза сумнівом повинна була імпонувати й таки імпонувала Толстому, була йому суголосною його поглядам.

Звісно, немає мови про повний збіг. Відмінності в наставленні Толстого та Сковороди до науки є, і то достоту суттєві.

Одна з них пов’язана з крайнім максималізмом, непримиренністю Толстого в цьому питанні. Як пам’ятаємо, Сковорода вважав за потрібне й не забував застерегтися: «Я наук не гуджу…» В Толстого ніде подібного не знайдемо. Він якраз саме гудить науку, науку будь-яку, науку як таку, геть її заперечує, зближуючись щодо цього з глибоко ним поважаним Руссо. Те, що прийнято узагальнено йменувати наукою, він вважає квазінаукою, вона-бо силкується дати людини знання «всього, всього на світі, крім того єдиного, що треба знати кожній людині задля того, щоб жити хорошим життям», не задовольняючи його духовної спраги.