Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Увага до себе передбачає практику аналізу свідомості, яку, до речі, знаменитий чернець Антоній радив своїм учням здійснювати письмово: «Нехай кожен занотовує дії та рухи своєї душі так, ніби він хоче познайомити з ними інших»[745]. Це важлива психологічна деталь: терапевтична цінність іспиту сумління буде більшою, якщо її екстеріоризувати за допомогою письма. Нам соромно помилятися публічно, письмо створить враження перебування на публіці: «Нехай письмо заступає місце погляду іншого». Як би там не було, іспит сумління має бути дуже частим і регулярним. Дорофей з Гази[746] рекомендував аналізувати себе кожні шість годин, а також підводити загальний підсумок свого душевного стану щотижня, щомісяця, щороку.
Увага до себе та пильність передбачають також, як ми це бачили, вправи думки: йдеться про медитацію, про пригадування, про те, щоб завжди мати «під рукою» принципи дії, підсумовані, наскільки це можливо, у коротких сентенціях. Саме цій потребі у монастирській літературі відповідають «Апофтегми» і те, що називають «Кефалаєю». «Апофтегми»[747] — це знамениті та влучні висловлювання духовних вчителів, сформульовані за певних обставин, на кшталт висловлювань профанних філософів, зібраних Діогеном Лаертським. «Кефалая» (головні пункти) — це зібрання відносно коротких сентенцій, згрупованих найчастіше сотнями. Як і у профанній філософії, розмірковування над прикладами та сентенціями мають бути постійними. Епікур та Епіктет рекомендували вдаватися до них вдень та вночі. Дорофей з Гази[748] також радить невпинно розмірковувати, щоб у потрібну мить завжди мати під рукою принципи дії, якими можна буде «скористатися в усіх подіях», тобто знати, що потрібно робити за обставин будь-якої з них.
Увага до себе виражається у володінні собою, у контролі над собою, які можуть бути досягнуті лише завдяки наполегливості та призвичаєнню до аскетичних практик, покликаних забезпечити перемогу розуму над пристрастями аж до їх радикального знищення. Йдеться про застосування усієї терапії пристрастей. Шлях, що веде до цього повного подолання (apatheia), проходить через звільнення від предметів (aprospatheia), тобто через поступову відмову від бажань, що мають своїми предметами байдужі речі. Подібно до стоїка Епіктета, а також до платоніка Плутарха, який писав трактати, що рекомендували стримувати цікавість і балакучість, Дорофей з Гази рекомендував починати звикати до відмови від малих речей — марної цікавості, зайвих слів, для того, щоб потрохи підготуватися до більших жертв[749]. На його думку, завдяки таким практикам егоїстична воля — власна воля, воля, що шукає задоволення в предметах, буде поступово знищена:
У такий спосіб він досягає, зрештою, того, щоб не мати більше власної волі, а все, що трапляється, задовольняє його, так, ніби все це йде від нього самого.
Той, хто не має власної волі, завжди робить те, чого хоче, все, що стається, задовольняє його, і що б він не робив, він завжди робить із власної волі, оскільки не хоче, щоб речі були такими, як він хоче, а хоче, щоб вони були такими, як вони є[750].
Тут легко розпізнати відлуння відомої восьмої сентенції «Підручника» Епіктета:
Не намагайся щоб те, що стається, ставалось так, як ти хочеш, а бажай, щоб те, що стається, ставалось так, як воно стається, і ти будеш щасливим.
Як і стоїк, чернець, таким чином, щомиті хоче того, що є.
Згідно з іншою порадою традиційної філософії[751], початківці намагаються подолати пристрасть, наприклад, до розкоші, протилежною їй пристрастю, наприклад, турботою про добру репутацію, перед тим, як отримати змогу подолати її безпосередньо, практикуючи протилежну їй чесноту[752].
На Евагрія Понтійського, який був учнем Георгія Назіанзина, впливають швидше платонічні та неоплатонічні концепції, як, наприклад, тоді, коли він використовує платонівський потрійний поділ душі, щоб визначити стан доброчесності:
Розумна душа діє згідно з природою, коли її жадаюча частина (epithumêtikon) бажає доброчесності, коли її войовнича частина (tumikon) бореться за доброчесність, а її розумна частина (logistikon) досягає споглядання сущого[753].
745
Афанасій, Життя Антонія, 55, 9 (Ed. G.J.M. Bartelink. — P. 285). Див. також: Foucault M. L’Ecriture de soi // Corps écrit. — № 5. — P. 3—23. Див. також мої зауваження стосовно цього тексту Фуко: Réflexions sur la notion de «culture de soi» // Michel Foucault philosophe. — Paris, 1989. — P. 264—266.
746
Дорофей з Гази, Духовні твори, §111, 13; 117, 7 (Ed. L. Régnault, J. de Préville. — P. 353; 365).
747
Див.: Апофтегми Отців (Introd., texte, trad. et notes par J.-C. Guy. — Paris, SC, 1993. — Chap. I—IX).
748
Дорофей з Гази, §60, 27—30.
749
Дорофей з Гази, §20, 1—33; Епіктет, Бесіди, І, 18, 18; Підручник, 12, 2.
750
Дорофей з Гази, §20, 28; §187, 14—16.
751
Цицерон, Тускуланські бесіди, IV, 75.
752
Евагрій, Практичний трактат, §58.
753
Евагрій, Практичний трактат, §86.