Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
— Хай тільки хоч один із твоїх псів доторкнеться до тятиви, і я скину тебе в прірву, — пообіцяв Конан. — Крім того, ти б не мав користі, коли б мене убив. Мене переслідують п’ятсот афгулів, і, коли б вони побачили, що ти позбавив їх задоволення зловити мене, вони спустили б з тебе шкуру. Крім того, Деві зі мною немає. Вона потрапила до рук Чорних Чаклунів з Імша.
— До Тарума! — тихо вилаявся Керім Шах, уперше втрачаючи свою незворушність. — Хемса…
— Хемса мертвий, — сказав Конан. — Колишні хазяї разом із кам’яною лавиною спустили його б пекло. А тепер зійди з моєї дороги. З радістю убив би тебе, аби мав час, та зараз поспішаю на Імш.
— Поїду з тобою, — відповів зненацька туранець.
Конан розсміявся йому в обличчя.
— Ти гадаєш, я тобі довіряю, ти, гірканський псюко?
— А я й не прошу про це, — відповів Керім Шах. — Нам обом потрібна Деві. Ти знаєш мою мету: Ездигерд жадає приєднати її королівство до своєї імперії, а я — помістити її в свій сераль. Я знаю тебе ще відтоді, коли ти був вождем степових розбійників, і знаю, що тебе цікавить, — пограбування на великій дорозі. Ти хочеш спустошити Вендію і зажадати від них величезний викуп за Жазміну. Можливо, ми на певний час, без ніяких ілюзій щодо один одного, об’єднаємося і спробуємо вирвати Деві з рук чаклунів? Якщо нам поталанить і ми залишимося живими, то вирішимо у двобої, кому вона дістанеться.
Кімерієць якийсь час дивився на нього, звузивши очі, потім кивнув головою й відпустив його руку.
— Згоден. А як же твої люди?
Керім Шах обернувся до мовчазних іракзаїв і коротко мовив:
— Цей чоловік і я маємо намір податися на Імш і битися з чорнокнижниками, їдете з нами чи залишаєтеся і даєте змогу афгулам, які переслідують свого вождя, здерти з вас шкури?
Вони подивилися на Керіма Шаха з похмурою покірністю. Про те, що загинуть, вони знали ще тієї миті, коли свистячі стріли дагозаїв примусили їх утікати з перевалу Шалізах. Досить часто спалахували криваві розбрати між людьми з долини Забар і жителями гір. Їхній загін був зовсім невеликий, аби вони без допомоги спритного туранця могли мріяти прорватися до прикордонних сіл. Іракзаї вже вважали себе мертвими, тому дали йому відповідь, яку могли дати лише пропащі люди:
— Ми підемо з тобою, аби померти на Імші.
— Отже, уперед, в ім’я Крома! — мовив Конан, неспокійно озираючись навколо і придивляючись до темно-синіх тіней густіючих сутінків. — Ці афгульські вовки були на відстані двох годин їзди за мною, проте ми зараз згаяли чимало часу.
Керім Шах рушив коня, заховав меча в піхви й обережно розвернувся. За мить усі подалися вгору так швидко, як тільки було можливо. Нарешті вони виїхали на хребет за милю від того місця, де Хемса затримав Конана і Жазміну. Стежина, якою вони приїхали, навіть для горян була досить небезпечною, і тому Конан з Жазміною обрали тоді іншу дорогу. Керім Шах поїхав нею, бо думав, що й кімерієць зробить те саме. Навіть Конан зітхнув із полегшенням, коли коні минули останній поворот. Вони рухалися, немов череда примар, що міряють зачароване королівство тіней. Тільки тихий скрип шкіряної збруї і брязкання сталі давали знати про їхню присутність, а через якийсь час похмурі гірські схили знову спустіли — голі і мовчазні у світлі зірок.
8. СТРАШЕННО НАЛЯКАНА ЖАЗМІНА
Жазміна лише скрикнула, відчувши, що яскраво-червоний вир утягує її, з вражаючою силою відриваючи від кімерійця. Тієї миті в неї перехопило подих. Страшенна повітряна хвиля засліпила її, відібрала мову та слух. Дівчина ледве втямила, що опинилася десь високо і летить з неймовірною швидкістю. У неї було відчуття, ніби вона з’їхала з глузду, а потім у неї обертом пішла голова, і вона знепритомніла.
Коли Деві опам’яталася, ще був живий спомин про перенесене. Вона голосно скрикнула і швидко підвела руки, немов захищаючись від падіння. Її пальці стиснули м’яку тканину, і дівчина, відчувши глибоке полегшення, озирнулася навколо.
Вона лежала на подіумі, застеленому чорним оксамитом, у величезній похмурій кімнаті зі стінами, обвішаними темними гобеленами, на яких із вражаючою достовірністю були зображені дракони, що звивалися… Високе склепіння кімнати потонуло в густій напівтемряві, а затінені кутки створювали зловісне відчуття й викликали жах. На перший погляд здавалося, що тут немає вікон і дверей або ж вони приховані за цими жахливими гобеленами. Жазміна не могла зрозуміти, звідки проникало слабке світло, що створювало можливість побачити всі деталі. Величезна кімната була осередком таємниць, тіней і похмурих закутків, із яких, здавалося, виповзав неясний задушливий страх.