Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Вона бачила палаючі міста і з криком утікала від убивць. Бігла оголена й скривавлена по гарячому піску, її тягли на аркані ловці рабів, вона спізнала пекучі дотики грубих рук до її тіла. Бона кричала під ударами батога, стогнала, пробита колом, збожеволівши від жаху, виривалася від ката, що невблаганно нахиляв її голову до скривавленої плахи.
Вона спізнала муки пологів і гіркоту зрадженого кохання. Перенесла всі муки, образи й нещастя, які чоловік заподіював жінці впродовж життя, перенесла презирство й злість, якими жінка може обдарувати жінку. І весь час вона усвідомлювала, ким є, хоч ця свідомість палила, як удари батога. Перебуваючи всіма цими істотами, якими вона була в минулому, вона разом із тим знала, що вона — Жазміна. Ані на мить вона не втрачала цього знання. Вона була одночасно зігнутою під ударами батога рабинею — і гордою володаркою Вендії. І страждала вона не тільки як рабиня, а й як Деві Жазміна, чий гордий характер відчував удари батога, як дотики розпеченого заліза.
Одне життя зрослося з іншим у вируючому хаосі, а кожне наступне несло свій тягар нещасть, сорому й страждань, і так було, поки вона не почула, немов здалеку, свій пронизливий крик, наче один довгий крик болю, що луною мчить крізь століття.
Тоді вона прокинулася на покритій оксамитом постелі в темній кімнаті.
У страшенній напівімлі вона знову побачила подіум і сидячу на ній фігуру в чорному одязі. Злегка схилену голову сидячого прикривав каптур, а його вузькі плечі ледве вимальовувалися в пануючій тут сутіні. Жазміна не розрізняла деталей, та вид каптура замість оксамитової шапочки викликав у неї неясну тривогу. Вона напружила зір і відчула дивний страх, що перехоплював подих: у неї було таке відчуття, що це не володар так спокійно сидить віддалік…
Зненацька постать заворушилася й підвелася, поглядаючи на неї зверху. Нахилилась і обійняла її довгими руками, прихованими широкими рукавами чорної тоги. Жазміна з мовчазною люттю чинила опір, здивована й перелякана худорбою рук, що обіймали її. Голова в каптурі нахилилася до обличчя дівчини. Жазміна пронизливо скрикнула, охоплена жахом і огидою. Її пружне тіло обіймали кістляві руки, а під каптуром вона побачила трупний розклад — жахливий череп, обтягнутий зітлілою, як стародавній пергамент, шкірою.
Жазміна скрикнула ще раз, потім, коли клацаючі, вишкірені щелепи наблизилися до її вуст, знепритомніла.
9. ЗАМОК ЧОРНОКНИЖНИКІВ
Над білими вершинами Гімелії зійшло сонце. Група вершників, дивлячись угору, зупинилася біля підніжжя довгого схилу. Високо над їхніми головами на схилі гори височіла кам’яна вежа. Далі, вище від неї, тяглися стіни ще могутнішої фортеці, розташованої на межі вічних снігів, що вкривають вершини Імша. У цій картині було щось нереальне, яскраво-червоні схили слалися до фантастичного замку, що звідси мав вигляд дитячої іграшки, а блискуча білизна вершини за ним, здавалося, пронизувала холодну блакить неба.
— Залишімо коней тут, — сказав Конан. — Цей зрадницький підйом краще подолати пішки. Тим паче, що коні втомилися.
Він зіскочив з чорного жеребця, який стояв, широко розставивши ноги й опустивши голову. Усю ніч вони мчали вперед, підкріплюючись залишками їжі в своїх в’юках і зупиняючись тільки аби трохи перепочили коні.
— У цій вежі живуть аколіти Чорних Чаклунів, — сказав Конан. — Або, як їх ще називають, ланцюгові пси своїх хазяїв. Вони не сидітимуть склавши руки, коли побачать, нас на схилі.
Керім Шах поглянув угору на дорогу, по якій вони приїхали: вона знаходилася досить високо на схилі Імша. Туранець марно прагнув побачити в цьому лабіринті який-небудь рух, який свідчив би про близьку погоню. Афгули, швидше за все, загубили слід свого вождя ще вночі.
— Що ж, ходімо!
Вони прив’язали втомлених коней до тамарисків і без зайвих слів рушили вгору. Звідусіль вони були видні як на долоні. Голий схил був покритий маленькими валунами, і за ними аж ніяк не могла сховатися людина. Хоча там могли ховатися інші живі істоти.
Вони не пройшли й п’ятдесяти кроків, коли з-за одного з каменів вискочила рикаюча, запінена, з налитими кров’ю очима істота. Конан ішов перший, але пес не напав на нього. Прослизнувши поряд, він кинувся на Керіма Шаха. Туранець відскочив убік, і величезний звір напав на іракзая, який ішов третім. Воїн крикнув і затулився рукою. Бестія повалила його на спину, розриваючи йому руку, і за секунду сама повалилася від ударів дюжини шабель. Втім, чудисько не припиняло спроб вчепитися в щелепу наступній жертві, поки не було буквально розрубане на шматки.