Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Дівчина завмерла на краєчку прірви, стоячи нерухомо, з п’ятами над проваллям, а Хемса, впавши на коліна і голосячи, повз до неї, простягаючи вперед руки, щоб утримати її від падіння. Вже майже торкнувся її здерев’янілими пальцями, та один із чаклунів розсміявся гучним, як бронзовий подзвін пекла, сміхом. Дівчина захиталася і — о вершина жорстокості! — відчуття й свідомість на мить повернулися до неї, і в її очах з’явився смертельний жах. Вона скрикнула, спробувала була вхопитися за простягнуту до неї руку коханця… і не змогла цього зробити — з криком упала в безодню.
Хемса дістався до краю прірви і божевільним поглядом подивився вниз, беззвучно ворушачи губами, щось шепочучи про себе. Обернувся — і довго дивився на своїх мучителів широко розкритими очима, в яких не було ні іскри людського. Потім із криком, від якого почали тріскатися скелі, кинувся на чотирьох чаклунів, тримаючи ножа в піднятій руці.
Один із чаклунів рушив уперед і тупнув ногою. Почувся тріск, який потім перейшов у оглушливий рев. На тому місці, де він ударив ногою, розкрилася й почала швидко збільшуватися тріщина. З оглушливим звуком увесь цей шматок скелі звалився вниз. Серед падаючого каміння майнула й постать Хемси, він відчайдушно змахував руками, а потім усе зникло під лавиною, що з гуркотом сповзла в безодню.
Четверо магів зосереджено дивилися на потрісканий край прірви, потім несподівано обернулися. На цей час Конан, збитий з ніг раптовим струсом землі, вставав і допомагав підвестися Жазміні. Йому здавалося, він рухається надто повільно й так само поволі міркує. Він був приголомшений. Знав, що мусить негайно посадити Деві на чорного жеребця й помчати, як вихор, проте його тілом і думками заволоділа незрозуміла кволість.
Потім чаклуни обернулися й подивилися на нього, піднявши руки, і Конан із жахом побачив, що їхні постаті ніби розпливаються, стають туманними и невиразними, зникають у пурпурному диму, який раптом став клубочити довкола них, ховаючи їх від очей Конана. Пурпурна кучерява хмарина огорнула магів… І раптом Конан зрозумів, що цей яскраво-червоний туман оточує і його, — коли почув крик Жазміни і пронизливе іржання жеребця. Страшенна сила вирвала Деві з його обіймів і шпурнула кремезного варвара об каміння, як пір’їнку. Він навмання почав разити кинджалом. Наполовину оглушений, він побачив, як конусоподібна хмарина підноситься над вершинами, швидко віддаляючись. Жазміна зникла разом із чотирма чаклунами в чорному вбранні. На виступі скелі залишилися тільки Конан і переляканий кінь.
7. ДОРОГОЮ НА ІМШ
Мла в мозку Конана розсіялася, розвіяна поривом вихору. Із страшенною лайкою він вихопився на спину жеребця, що іржав і хвицався. Подивився на схил, повагався — і рушив у тому ж напрямі, в якому мав намір їхати до того, як його затримали тут вибрики Хемси. Тепер він їхав уже не кроком, а зострожив жеребця й смикнув за вудила. Кінь помчав, як блискавиця, ніби цим несподіваним рухом міг позбутися страху. Вони мчали стрімголов виступом, яким вилась уздовж скелі над безоднею вузька дорога. Ця дорога бігла зиґзаґом, звивалась нерівною скелею, і якоїсь миті далеко внизу Конан побачив те місце, куди впала лавина: величезна купа розбитого каміння й валунів на дні гігантського обриву.
До дна долини було все ще далеко, коли кінь домчав до довгого й широкого ребра, що веде на інший схил, як природний місток. Ним Конан і поїхав. По обидва боки лежали майже вертикальні схили. Він бачив перед собою стежинку, а десь унизу вона спускалася зі схилу на дно полонини і, зробивши величезний гак уздовж русла висохлої річки, поверталася під скелю, на вершині якої перебував Конан. Кімерієць прокляв необхідність робити гак, та іншого виходу не було. Спускатись униз напростець було б самогубством. Тільки птах зміг би зробити це, не скрутивши собі в’язи.
Кімерієць підігнав змученого коня і раптом почув десь унизу стукіт підків. Притримавши коня, обережно під’їхав до краю прірви і зазирнув в ущелину, утворену колись течією річки. Сухим її руслом прямокутником на напівдиких конях їхав натовп — п’ятсот міцних, озброєних до зубів, бородатих чоловіків. Нахилившися над краєм тридцятифутової прірви, Конан гукнув до них.
На його поклик вони зупинилися, п’ятсот бородатих облич задивились угору, і каньйоном прокотилося глухе бурчання. Конан не гаяв часу: