Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Хемса рушив уперед, піднявши руку… і несподівано завмер із піднятою рукою, дивлячись угору широко розкритими очима. Конан теж мимоволі подивився в тому напрямку, так само, як і обидві жінки, що тулилися біля тремтячого коня, — Жазміна й дівчина Хемси.
Гірськими схилами скочувалася, кружляла й линула яскраво-червона конусоподібна, ніби зіткана з блискучого пилу, хмаринка. Обличчя Хемси стало попелястим, рука його затремтіла й безвільно опустилася. Дівчина, що стояла поряд, відчуваючи, що з Хемсою щось відбувається, допитливо подивилася на нього.
Яскраво-червона хмаринка сповзла схилом гори і, зробивши велике півколо, опинилася на уступі скелі між Конаном і Хамсою. Чаклун закричав і разом із дівчиною, міцно вчепившись у її плече, відскочив назад.
Яскраво-червона хмаринка якийсь час перебувала на місці, обертаючись із приголомшливою швидкістю, — немов ґедзь, що висить у повітрі. Потім, без попередження, несподівано зникла, ніби лопнула мильна булька. На скелі стояли четверо чоловіків. Це було неймовірно, неможливо, та все ж це були не духи, не привиди, а четверо високих чоловіків з поголеними головами, в чорних тогах, що приховували їхні руки й ноги. Вони мовчки стояли, згідно киваючи пташиними головами. Дивилися на Хемсу з дівчиною, та Конан, що стояв за їхніми спинами, відчув, як в його жилах холоне кров. Він почав поволі задкувати, поки не уперся спиною в тремтячого жеребця й не обійняв перелякану Деві. Не було вимовлено жодного слова. Навколо, як важка ковдра, лежала тиша.
Усі четверо в чорних тогах дивилися на Хемсу. На їхніх лицях із пташиними рисами не було жодного виразу, а погляди нерухомо зосереджені. Хемса трусився ніби в лихоманці, ноги його міцно впирались у скелю, а м’язи кісточок стали напружені. Піт струменів його смаглявим обличчям. Правою рукою він щосили стискав щось, заховане під коричневою тогою, — так, що з його посинілої руки відринула кров. Ліву руку він поклав на плече Гітари і судомно стиснув його відчайдушним рухом потопаючого. Дівчина не здригнулася, не видала ні звуку, хоча пальці Хемси уп’ялися в її тіло, як кігті.
Маючи за плечима неспокійне життя, Конан був свідком сотень битв, проте ніколи не бачив такої, як ця, у якій об’єднані сили чотирьох демонів билися з однією, теж диявольською, силою. Та кімерієць ледве відчував природу цієї жахливої битви. Притиснутий до стіни, оточений колишніми своїми хазяями, Хемса бився за своє життя, вживаючи найкарколомніших заходів, прикладаючи всі свої жахливі знання, набуті протягом довгих, похмурих років послушництва.
Він був сильнішим, аніж сподівався, а необхідність застосувати цю силу на свій захист вивільнила в ньому несподівані запаси енергії. Страх і відчай збільшили цю силу. Він хитався під безжальним натиском чотирьох пар очей, проте не поступався їм полем битви. Його обличчя спотворила звірина гримаса болю, а тіло вигиналося, немов його колесували. Це була битва викривлених розумом душ, які проникли в безодню мороку і спізнали там чорні зорі, що народжують кошмари.
Жазміна розуміла це краще, ніж Конан, і здогадувалася, чому Хемса міг витримати спрямований удар чотирьох розумів, воля яких могла б потрощити на найдрібніші шматочки скелю, на якій він стояв. Причиною цьому була дівчина, яку він притискував до себе зі всією силою відчаю. Вона була якорем порятунку його змученої душі, знищуваної хвилями емоцій. Силою Хемси була його слабкість. Любов до дівчини, хай раптова й осуджувана, усе ж таки була ниткою, що зв’язувала його із залишками людського, служила опорою його волі. І створювала ланцюг, який не могли розірвати вороги, принаймні, не могли розірвати цієї ланки, якою був Хемса.
Вони зрозуміли це раніше, ніж він. Один із чаклунів перевів погляд на Гітару. Опору він не відчув. Дівчина зібгалася й поникла, як зів’ялий листок. Ведена владним наказом, вона вирвалася з обіймів коханця, перш ніж він зрозумів, що відбувається. Тоді сталося найжахливіше. Дівчина почала відступати до краю урвища, обернена лицем до своїх переслідувачів, дивлячись на них чорними порожніми очима, розширеними, неначе вікна будинку, в якому згасло світло. Хемса застогнав і потягнувся до неї, потрапивши в розставлену йому пастку. Він не міг зібратися на думці, аби відбити атаку супротивників. І тієї ж миті перетворився на переможеного, був уже тільки іграшкою в їхніх руках. Дівчина продовжувала відступати, невпевнено, немов уві сні, а Хемса, спотикаючись, ішов за нею, марно намагаючись її зловити, охаючи й схлипуючи у відчаї. Він рухався, як живий труп.