Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— Ось воно що… — Марко зачинив за собою хвіртку. — Тобто ти хочеш, аби я взяв ключі від костелу у Крушанівського, щоб твоя сестра могла дитину в костелі охрестити?
— Саме так, — боязко кивнула Зоя. — Прошу Вас, Валеріане Олексійовичу, допоможіть.
Марко похитав головою. Промовив тихо:
— І не боїтеся Ви радянської влади… Сказано ж: Бога нєт! — промовив з іронією в голосі. — Так ні, хрестити надумали!
Зоя благально подивилася на Марка.
— Добре… ходімо. Щось придумаємо. Тільки маєте з сестрою тримати язик за зубами. Так їй і скажеш. Усе зрозуміла?
Швидко закрокував до автівки.
— До Тарноруди! — наказав водієві, склавши вудки і усе захоплене причандалля для малювання на заднє сидіння. — Сідай, Зоє. Швидко, гайда! А то усю рибу проґавимо…
* * *
За годину водій уже доповідав Кашину, що відвіз уповноваженого Клєвєрова разом із секретаркою Зоєю до Тарноруди. Мовляв, із вудками та усім необхідним для малювання.
Кашин лише скреготнув зубами, бо не сумнівався: після тієї гадської історії Клєвєров спить із його Зойкою. Проте робить це, на відміну від нього самого, розумно, так, що нікому то очі не муляє, інтелігентно… Подумки картав себе, що був таким ідіотом і попався Клєвєрову ні за цапову душу.
* **
Несподівані гості застали Крушанівського на подвір’ї. Якраз годував курей.
— Збирайтеся, товаришу Крушанівський, — проказав Марко. — І ключі від костелу прихопіть.
Колишній диякон аж присів від несподіванки. Незрозуміле товариство нового уповноваженого та секретарки Зої з Волочиська виглядало досить дивним.
— Ключі від костелу? А що трапилося, товаришу Клєвєров? — боязко перепитав він, висипаючи разом усю жменю зерна курям. Потовчені пальці вдалося залікувати, але тепер вони майже не згиналися у жменю, тож зерно сипалося поміж них, наче крізь діряве решето.
— Менше слів, гайда, ходімо!
Крушанівський більш за все такого боявся. Кинувся до хати за ключами. Хто його знає, навіщо ті ключі йому сьогодні знадобилися…
— Малювати сьогодні зволите? — все ж поцікавився у Марка. — То я Вам ключики дам, а Ви мені потім і занесете, коли не складно, а як ні — то я і сам підійду по них.
Швед суворо поглянув на принишклого диякона.
— Ви бачите у мене в руках щось для малювання, товаришу Крушанівський? Сестра товаришки Зої все ще вірить у всілякі дореволюційні марновірства і хоче охрестити дитину, зробивши це у тарнорудському костелі, — упівголоса сухо пояснив він. — Як представник радянської влади я, звісно, проти такого дійства, однак треба до людських слабкостей бути поблажливими. Нехай вже охрестить свою дитинку. Воно нічого не змінює.
Крушанівський здивовано подивився на Зою, потім знову на Марка.
— А хреститиме хто? У нас же ксьондза немає тепер… — проказав він.
— Вона знайшла якогось ксьондза, впросила приїхати до Тарноруди та провести обряд. Тож все, що нам треба — це відчинити костел.
— Зараз, зараз… Одну мить! — заметушився Крушанівський. — Для обряду хрещення я маю дещо. Зараз, товаришко Зоє, зараз я повернуся.
Крутнувся і побіг назад до хати.
— Куди він? — запитала Зоя.
— А хто його знає… У нього після того, як потовкли, наче з головою не все гаразд… — знизав плечима Марко. — Подивимось, що там…
Тим часом на порозі показався і Крушанівський, несучи у руках якусь дивну посудину — пласку чашу із тьмяного металу, схожого на срібло.
— Осьо… Може, той ксьондз свого не має…. То тут у мене є хрестильний хрестик для немовляти, — проказав він, дістаючи неслухняними пальцями із чаші простий срібний хрестик на шнурівочці. — Ще від отця Лєпновського зосталося, як він приїжджав і правив тут, Царство йому Небесне, — перехрестився набожно.
— А це що? — запитав Марко, вказуючи на посудину у руках Крушанівського.
— А це чаша для освячення води, — пояснив учорашній диякон. — Може, тому отцю знадобиться. У костелі донедавна були різні чаші для кроплення та купіль для хрещення немовлят, але коли навесні тут були ваші люди, то срібні та золочені чаші забрали, а купіль розбили. Думали, що у ній золото заховане… Тож і охрестити як належить ніде.
Марко взяв із рук Крушанівського посудину, покрутив у руках. Сонячні промені змусили тьмяні завитки на її боках ліниво зблиснути.
Посудина, вочевидь, і справді була зі срібла, широка у діаметрі, на масивній круглій ніжці, вкрита майстерним гравіюванням.
Швед придивився краще: виноградні грона та листя, переплетені поміж собою, обвивали стінки чаші ззовні і зсередини. У тому сплетінні серед плодів і листя співали райські птахи та пишнокосі діви, а виноградна лоза чудернацько вилася по краю, утворюючи дивовижний орнамент.