Печатка Святої Маргарити

Чоловік труну розбивав на друзки й спалював у печі, тканину віддирали, а агітаційний матеріал Марунька щоранку носила потроху до Кам’янця та ховала на колишньому обійсті Шведів, що тепер належало уповноваженому ОДПУ Івану Мальцеву — просто у тому погребі, де зберігалися варення, солонина, масло, сметана, молоко та контрабандна мальцевська випивка.

Тут надійно заховати газети було нескладно. Погріб був сухим і глибоким, а найдальша ніша завжди була порожньою. Тож отам, у кам’яному заглибленні, за старими бочками і ховала Марунька газети та агітки. Тут і було головне сховище.

Коли усі антирадянські газети й агітки були перенесені до Мальцева, у Кам’янці та в його околицях почався справжній рейвах: невідомі взялися уночі людям розкладати попід двері націоналістичні агітки, україномовні газети, розклеювати листівки у залюднених місцях.

«Невідомі діють зухвало, Валеріане, упіймати їх немає ніякої можливості, бо ніхто не знає, де завтра вони роздадуть оту антирадянську літературу, — так писав Маркові до Волочиська Мальцев. — І я не можу тому дати ради, бо людей не вистачає…».

Іван навіть не здогадувався, що вранці після того, як він від’їжджає на роботу, його власна домробітниця, Марунька, йдучи на базар по продукти, щоразу потай виносить у кошику із його ж погреба поділену на менші частини нову пачку листівок і вже на базарі роздає ті агітки тим, хто розносить далі — хлопцям з їх нечисленного гуменецького підпілля. А ті в свою чергу вітром віялися по місту та околицях, непомітно підкладаючи агітки усюди, де лише можливо.

Так діяли, аж доки агітки не закінчувалися, а далі, за місяць, Василь Семенюк віз до Кам’янця нові кілька домовин, у подвійному дні яких лежали українські націоналістичні звернення та газети і все повторювалося спочатку.

Марко уже не рахував днів і тижнів. Звикся зі своїм новим становищем. Не мав уявлення, коли повернеться назад до Варшави, де залишив Лізу, і це гнітило його; відчував себе винним перед нею. Однак у пошуках скарбів не просунувся ні на крок, хоч і мав час обійти усю Тарноруду вздовж і впоперек, тож подумки давав собі слово, що тільки-но просунеться у цьому напрямку хоч трохи, шукатиме можливість податися до Польщі хоч на кілька днів. Вже не знав, що наплете Мальцеву, але прагнув хоч ненадовго побачитися з Елізабет.

Єдине, чого боявся, — то це аби ніхто із Маруньчиних друзів не попався. Неспішність й акуратність виконавців допомагала не викликати зайвої підозри до Маруньки чи Кренцеля, однак у місцевому ДПУ уже твердо розуміли: на території Кам'янця діє справжня, а не міфічна група, що підтримує зв’язки із більш серйозними націоналістичними угрупуваннями, від яких отримує й поширює антирадянську агітаційну літературу.

Щойно все закручувалося занадто прикро — Марунька та її спільники стихали на якийсь тиждень-другий. Та потім агітки з’являлися знову і знову, а самі виконавці залишалися невідомими і невловимими.