Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Тим часом мені почав докучати голод; я розломив хліб і побачив, що мати засунула в нього печене курча й шматок шинки. Ця ознака доброти збільшила мою радість, і я весело повернувся до розрахунків. Увечері мені принесли свічку, і я працював до пізньої ночі.
Наступного дня я поділив наполовину боки квадрату й побачив, що множення половини на половину дає в результаті чверть; далі я поділив ту саму сторону на три частини й отримав одну дев’яту; так я дістав перше уявлення про дроби. Щоб ще більше переконатися, я помножив два з половиною на два з половиною і отримав окрім квадрата двох ще й ряд з поверхнею два з чвертю.
У такий спосіб я щораз далі посував свої дослідження і виявив, що якщо помножити число саме на себе й піднести результат у квадрат, то отримаємо те саме, що й помноживши його тричі саме на себе.
Усі мої відкриття не були виражені алгебраїчно, бо я не мав про цю науку жодного уявлення. Я вигадав собі спеціальні знаки, взяті з квадрата мого вікна, які усе ж вражали своєю ясністю і приємним виглядом.
Врешті-решт, на шістнадцятий день, мати, прийшовши з обідом, сказала:
— Дороге дитя, я приношу тобі добру новину: виявилося, що Фоленкур — це дезертир, і твій батько, який ненавидить дезертирів, наказав посадити його на корабель і відіслати у Францію. Я сподіваюся, що ти незабаром вийдеш зі своєї в’язниці.
Я сприйняв ці слова з байдужістю, яка здивувала матір. Незабаром прийшов батько, підтвердив її слова й додав, що написав до своїх приятелів, Кассіні й Гюйґенса, попросивши прислати йому ноти й фігури танців, найбільш популярних у Парижі і в Лондоні. Зрештою, він і сам чудово пам’ятав те, як його брат Карлос обкручувався на п’яті, заходячи до салону, а він передовсім хотів навчити мене саме цього.
Говорячи це, мій батько помітив рулон паперу, який виглядав у мене з кишені, і взяв його в руки. Спочатку він сильно здивувався, побачивши безліч чисел, а особливо зовсім невідомі йому знаки. Я йому пояснив їх разом з усім тим, чим я займався. Здивування його зростало все більше, але я помітив, що йому це не було зовсім неприємне. Познайомившись з моїми розрахунками, він запитав:
— Сину мій, якби я до цього вікна, що має двадцять шість квадратів в усіх напрямках, додав два по лінії основи, прагнучи водночас зберегти форму квадрата, то скільки б усього було квадратів?
Я відповів, не вагаючись:
— Тоді по горизонталі й по вертикалі були б дві смуги, кожна з 52 квадратів, і ще в кутку маленький квадрат з чотирьох квадратиків, що прилягає до обох смуг.
Ці слова наповнили батька живою радістю, яку він, однак, намагався приховати, а потім сказав:
— Ну, а якби додати до основи вікна нескінченно вузьку лінію, то яким був би квадрат?
Я хвильку подумав і відповів:
— Тоді було б дві смуги, довжиною такі, як сторони вікна, але нескінченно вузькі, а щодо кутового квадрата, то він був би такий малий, що я ніяким чином не можу його собі уявити.
Тут батько упав на стілець, склав молитовно руки закотив очі вгору й сказав:
— Великий Боже, він сам відгадав закон бінома, і якщо я його не зупиню, то він відкриє все диференціальне числення.
Я злякався, бачачи, в якому стані мій батько, розв’язав йому галстук і почав гукати допомоги. Нарешті він прийшов до тями й притис мене до свого серця, говорячи:
— Дитя моє, кохане моє дитя, кинь ці підрахунки, вчися сарабанди, друже, вчися краще сарабанди.
Вже навіть і мови не було про якийсь арешт. Того самого вечора я обійшов навкруг мурів Сеути, весь час повторюючи: «Він відгадав закон бінома, він відгадав закон бінома». Можу сміливо визнати, що відтоді я з кожним днем домагався нових успіхів у математиці. Батько присягнувся, що ніколи не буде мене їй навчати, але одного дня я знайшов біля ліжка «Загальну арифметику» дона Ісаака Ньютона, і мені здається, що батько навмисне її там залишив. Часом я виявляв також, що двері в бібліотеку відкриті, і одразу користався цією можливістю.
Проте іноді батько повертався до колишніх своїх намірів, хотів знову робити з мене світську людину й наказував мені обкручуватися на п’яті, заходячи до кімнати. Сам він наспівував якусь арію, вдаючи, що не помічає моїх незграбних рухів, після чого заливався слізьми, повторюючи:
— Дитино моя, Господь Бог не створив тебе нахабою, твої дні будуть не щасливішими за мої.
Через п’ять років після моєї пригоди з Фоленкуром мати моя завагітніла й народила доньку, яку назвали Бланкою в пам’ять прекрасної, хоча й надто легковажної герцоґині Веласкес. І хоча та сеньйора заборонила моєму батькові писати їй, однак годилося сповістити її про народження доньки. Незабаром прийшла відповідь, яка роз’ятрила давні рани, але батько вже сильно постарів, і вік притупив у нього свіжість почуттів.