Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
Того ж 1972 року Іван Дзюба був засуджений на 5 років позбавлення волі за антирадянську діяльність, звільнений через півтора року, реабілітований 1991 р.
Кому до вподоби читати спогади і мемуари, хай зазирне у книжку Георгія Крючкова «Трудные уроки. Раздумья бывшего партийного работника...». Там є дуже колоритні місця щодо отого «цілого інституту», який спростовував Дзюбу, і вигаданого «Богдана Стенчука», який згодом став помічником В. Щербицького.
...Хірурги двічі зазирали у Дзюбине серце, але, думаю, навіть вони не знають, які насправді вулкани приховані в грудях Людини, котру Україна нелукава, Україна правдива і совісна називає найбільшим інтелектуалом і живою совістю нації.
Не маю жодного сумніву, що саме ці дні, дні гарного життєвого ювілею - 75-річчя академіка НАНУ, одного з перших, правдивих, Героїв України Івана Михайловича Дзюби - народять зливу цілком справедливої і щирої словесної похвали. Проте знаю, з якою іронією він її сприймає. Бо не знаю іншої людини, яка б із такою жадібністю щодня самовдосконалювалася, і яка б так природно і глибоко вникала в усе, за що береться її рука. Як і не знаю іншої людини, яка б у приймальню свого службового кабінету заходила, стукаючи у двері Так було всі роки, коли Іван Михайлович очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Очевидно, оця ненавмисна, природжена делікатність, зворушлива увага до житейських деталей, незвична для наших часів толерантність у судженнях і оцінках у поєднанні із непохитною твердістю у переконаннях і викликали в мені суто людське і читацьке потрясіння. Потрясіння, коли я читала в рукописі «Спогади і роздуми на фінішній прямій» Івана Дзюби.
Мені чомусь дуже хочеться, щоб сьогоднішня, роздратована і поки що непримирена, Україна прочитала цю книжку. Адже її написав Іван Дзюба з того Донбасу, який і сьогодні страждав і страждає за Україну (але чомусь дуже пошепки), а не харкає її багатствами... Я пересвідчилася, що Донбас не зовсім такий, яким його нам хотіли би намалювати політики. Слава Богу, ще є Донбас Івана Дзюби, Василя Стуса та Івана і Надії Світличних. Але його треба почути.
...А із Докучаєвська, із СШ №1, в якій навчався Іван Михайлович, час до часу на адресу Шевченківського Комітету приходять листи - подяки від директора цієї школи Наталі Єрмакової за українські книжки, які Дзюба регулярно надсилає в шкільну бібліотеку.
Іване Михайловичу! Не погоджуюся лише з одним: у таких Людей, як Ви, фінішних прямих немає. Ви ж самі недавно мені сказали: «Оце після 26 липня тільки й почну працювати». Дай, Боже, Вам здоров'я! При Вас і з Вами моєму поколінню легше реставровувати спотворені істини.
Газета «Україна молода»,
27 липня 2006 р.
P.S.
8 серпня 2010 року чисто випадково я дізналася про ще один епізод із життя родини Дзюби у час, коли Іван Михайлович перебував уже «під ковпаком», але ще не був арештований. Це початок 70-х років минулого сторіччя. І розповіла мені про це донька Ростислава Андрійовича Братуня п. Наталя. Отже, родина письменника Братуня відпочиває у будинку творчості в Коктебелі. У тому ж будинку творчості - Марта Володимирівна та Іван Михайлович Дзюби. Іван Михайлович лікує сухоти, у нього чергове загострення і він чимдовше перебуває на повітрі, а щоранку і щовечора ходить по козяче молоко до когось із місцевих жителів. Наталя Ростиславівна найгостріше пригадує ті «походеньки» по молоко. Дзюби спілкуються з Братунями, а Братуні - із Дзюбами. І це дуже помітно. Якось Братуні - Наталка з матір'ю Нелею (Царство небесне!) - повернулися до себе в номер і застали там незнайому жінку, яка вивертала шухляди робочого столу Ростислава Андрійовича і всі шухляди, що були в кімнаті. Незнайомка не надто знітилася - лише, скупо вибачившись, сказала, що помилилася номером, вважаючи його своїм. І вийшла.
Коли арештували Дзюбу, все стало зрозуміло: тоді, в Коктебелі, у номері Братунів, робили обшук. Сподіваючись знайти щось недозволене - «дзюбине». Хоча одночасно пустили чутки, що в будинку творчості начебто «завелися» злодії.
НЕПОТЬМЯНІЛЕ ПЕРО З БІЛОГО ПТАХА
(Богдан Ступка)
МЕНІ здається, що Бог подеколи кладе свою долоню не тільки на чола окремих людей, але і на певні землі. Іноді думаю, що Божа долоня на горах і лісах мого села Розтоки на Буковині тремтить і дотепер. Бо, окрім багатющих легенд, ця земля має й правдиві історії, звичайно ж, міфологізуються з часом, додаючи вікових ароматів, або незбагненної туги за часом, якого нам не наздогнати, та, далебі, й не зрозуміти.