Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
...Під час урочистого прийняття на честь свята за столом я сиджу між двома «губернаторами» - ліворуч тернопільський Василь Коломийчук, праворуч - донецький Віктор Янукович. Прийняття у гуцульському стилі: гуцульська музика, гуцульські наїдки. Ненапружене, але й не надто обтяжене серйозними розмовами спілкування. Жарти. Тости. Гарно. «Дві слові» дають митцям, «дві слові» кажу і я.
Сусід по праву руку, застебнутий на всі ґудзики піджака, відчуваю, занадто зібраний. Далі вын ледь-ледь нахиляється до мене і тихо, майже винувато каже: «Я чомусь дуже хвилююся. Допоможіть мені, будь ласка, як правильно сказати по-українськи...».
Тим часом тодішній івано-франківський керівник області Михайло Вишиванюк виголошує тост. А далі - черга Януковича. Він говорить дуже повільно, добираючи слова. Але говорить щиро - ще не дуже вміючи опанувати своє людське зворушення.
Ах, як жаль, що у мене залишилася лише фотоплівка прийняття, а не аудіозапис того слова! А тост був простим і нелукавим. Звучало, приблизно, так: «Я сьогодні щасливий, Михайле (це до Вишиванюка. - М. М. ), що ти мене запросив на Прикарпаття. Чесно кажучи, мені трохи було страшнувато. Я вперше тут пробую говорити українською мовою. І вибач мені, якщо це виходить не дуже добре. Я ніколи не думав, що тут такі щирі і добрі люди. Що вони нас так сердечно приймуть. Я сьогодні відкрив для себе ще одну Україну. А зараз я хочу, щоб ви всі знали, що Донбас - це також Україна. Що у нас чудові українські люди, чудові українські артисти. І я хочу, щоб ви всі почули ці прекрасні голоси».
А далі співали донецькі гості - народні артисти України Петро Ончул (до речі, мій земляк-буковинець), Аліна Коробко розхитувала чоловічу кров чудовими українськими романсами.
І мій сусід праворуч лише тоді скинув свій темний піджак, а далі широко усміхнувся: «Правда, вони прекрасні?» Мене важко спантеличити, але тоді я справді була спантеличена, тому лише відповіла, що Ончул - мій знаменитий земляк.
...Чесно кажучи, мені ліньки зазирати до довідників, якими музеями чи книжковими раритетами «промишляв» у той час Дмитро Табачник Точно знаю, що тоді порад Януковичу «про немиті руки галичан» він не давав.
Журнал. «Країна», 2010 р.
P.S.
9 березня 2010 року. Після покладання квітів до пам'ятника Т. Шевченкові в Києві Президент В. Янукович іде до виходу - у напрямку Червоного корпусу університету. Іде красиво. Справді красиво. Обіч доріжки стоїть уся чиновницька челядь. Ну, не наструнко, але й без вальяжності. І раптом! Чудеса Господні! Чиясь чоловіча шапка (а майже всі простоволосі!) падає просто до ніг Президентові. Ясна річ, такого не помітити не може навіть сліпий.
А вже що казати про видющу відьмачку! (Це я про себе - бо шапка змахнула крилами з голови того, хто ще не змив долоні від обіймів із президентом-попередником, і під ним 9 березня не те, що хитається крісло - там всі чотири ніжки вже підпиляні!)
Президент Янукович дещо сповільнює крок, вітається з шапкозакидателем і йде далі.
Мавр зробив свою справу - мавра запам'ятали.
Мавр робить свою справу далі.
Тепер уже в ранзі міністра.
Захоплююся: не всі такі відважні, хто міг би кидатися шапками перед Президентом із відчаю! Колишній комсомольський вишкіл переріс у передпенсійний досвід...
...але нічого нового ні про людину, ні про людство після 9 березня 2010 року я так і не дізналася...
ІВАН ДЗЮБА З ДОНБАСУ
...Коли заарештований Іван Дзюба, хворий на туберкульоз легень, міряв камеру СІЗО КДБ на Володимирській, його дружину Марту чи не щодня «виховували» в «інстанціях».
- Что, ваш муж самий умний марксіст? - слідчий Генеральної прокуратури потрясав перед очима Марти речовим доказом - рукописом «Інтернаціоналізму чи русифікації?». - Ви понімаєтє, целий інстітут работаєт над опровєрженієм всєго етого!
- ...і, очевидно, не знаходить... - докінчила жінка. - Правду важко заперечити...
А за якийсь час після цієї розмови за авторством Богдана Стенчука вийшла рептилька під назвою «Що і як обстоює Іван Дзюба?»
2 березня 1972 року президія правління Спілки письменників України одноголосно виключила Івана Дзюбу зі своїх членів. До речі, чуже повчально прочитати протокол того засідання, де публічні голоблі проти Дзюби не підняв лише Олесь Гончар (це так, до слова).