Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-8
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3». Краткое содержание книги:
Попри все, що мені довелося почути про цей готель у Ньюберіпорті, я розписався в реєстраційній книзі, заплатив долар і дозволив адміністратору віднести мою валізу, а потому і сам поплівся слідом за понурим чолов’ягою нагору, здолавши три рипучі сходові марші й довгі запорошені коридори, в яких не помітив жодних ознак життя. Моя кімната, розташована у віддаленому закутку готелю, виявилась доволі вбогою, з дешевими меблями і двома вікнами, з яких відкривався погано освітлений і оточений невисокою цегляною стіною внутрішній дворик. Ще з вікон виднілися ветхі покрівлі, що тяглися у західному напрямку, а в далині за ними, скільки сягало око, лежали безкраї болотисті обшири. У дальньому кінці коридору була ванна кімната — гнітюче допотопне приміщення з мармуровим умивальником у формі чаші, чавунною ванною, тьмяною електричною лампочкою і запліснявілими дерев’яними панелями під кранами водогону.
Позаяк було ще зовсім світло, я знову вийшов на площу і роззирнувся на всі боки, шукаючи, де можна було б повечеряти, як і раніше відчуваючи на собі неприязні погляди місцевих. З огляду на те, що бакалійна крамниця вже зачинилась, мені таки довелося навідатись до ресторану. Мене заходилися обслуговувати згорблений вузькоголовий чоловік з виряченими незмигними очами і пласконоса молодиця з надміру товстими й незграбними руками. Я з великою полегкістю виявив, що продукти діставали переважно з консервних бляшанок та пакетів. Обмежився тарілкою овочевого супу та крекерами, після чого повернувся до своєї похмурої кімнати у готелі, дорогою придбавши у портьє з похмурим обличчям вечірню газету і засиджений мухами журнал, що лежали на хиткій стійці.
Коли почало сутеніти, я увімкнув слабеньку електричну лампочку в головах дешевого металевого ліжка і спробував читати. Хотілося бодай чим-небудь завантажити мозок, адже я цілком усвідомлював, що не матиму жодного задоволення, силуючи себе думками про химерності цього давнього задушливого міста, поки перебуватиму в його межах. Божевільна історія старого п’яниці аж ніяк не обіцяла солодких сновидінь, тож я вирішив, що намагатимусь якомога рідше згадувати його нестямні безбарвні очі.
А ще я вирішив не згадувати розповіді фабричного інспектора касирові залізничного вокзалу в Ньюберіпорті про Джилмен-Хаус і голоси його нічних відвідувачів; не згадувати ні цього, ні обличчя чоловіка в тіарі у чорній проймі дверей місцевої церкви; це обличчя сповнювало мене такого жаху, що згадка про нього лишень додала б мені нової мороки. Можливо, мені б і пощастило спекатись сумних думок, якби номер у готелі був не таким убогим. Сама вже могильна пліснява у поєднанні із всюдисущим рибним смородом, яким просякло усе місто, вперто спонукала мій мозок думати про смерть і тлін.
Ще одна обставина викликала занепокоєння — відсутність внутрішньої засувки на дверях моєї кімнати. Колись вона там була, про що свідчили сліди від шурупів, однак нещодавно її навіщось зняли — очевидно, вона просто зламалася подібно до багатьох інших речей у цій ветхій будівлі. Знервований такою прикрістю, я почав оглядати кімнату і помітив на комоді для білизни засувку саме потрібного розміру, судячи з отворів у ній і на дверях. Аби хоч трохи відволіктися від сумних роздумів і напруженості, я заходився прилаштовувати засувку до дверей за допомогою складаного ножа з відкидною викруткою, якого я завжди носив на кільці для ключів. Засувка і справді стала точнісінько на старе місце, і я з полегкістю зітхнув, коли зрозумів, що зможу надійно замкнути двері. І річ була не в тому, що я справді відчував якусь у тім потребу — просто будь-який натяк на безпеку в закладах, подібних до мого готелю, був на краще. На двох бічних дверях, що вели з мого номера до сусідніх кімнат, засувки були на місці, але я все одно підкрутив на них шурупи.
Я не став роздягатися, вирішивши читати, доки мене остаточно не розморить, а тоді скинути піджак, комірець та взуття і лягти спати. Із валізи я дістав і поклав до кишені штанів ліхтарик, аби мати можливість глянути на годинник, якщо раптом прокинуся посеред ночі. Однак сон так і не прийшов; і коли я перестав аналізувати свої думки, то з тривогою зауважив, що підсвідомо прислухаюсь до якихось звуків, що викликали у мене підсвідомий острах. Схоже, історія інспектора вплинула на мою уяву сильніше, ніж здавалося. Я спробував знову поринути в читання, але ніяк не міг зосередитись.