Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

— Хе-хе-хе-хе! То починаєш кумекати, га? Мо’, хтів би буть на мому місці в ті дні, коли я ночами дивився на море з верху свого дому? А я тобі скажу, шо малі діти люблять підслухувати, то і я не пропустив ні слова, як тоді говорили про капітана Обеда і всіх, з ким він плавав на риф! Хе-хе-хе! А шо скажеш про ніч, коли я поцупив батькову глядільну трубу і побачив зверху, як увесь риф обсипаний якимись блискучими тварюками, які пострибали у воду, тіко місяць вийшов на небо? Обед з друзяками тілько-тілько підпливали на човнах, а ті вже скочили у воду, та ще із дальнього, глибокого боку, і назад більше не вертали… Шо б ти сказав, аби сам був на місці пацана, який бачив усі ті страховидла, які зовсім не були схожі на людей?… Ну шо?… Хе-хе-хе-хе…

У старого починалась істерика, а мене стало тіпати від раптового відчуття небезпеки. Потім Садок поклав свою криву клешню мені на плече, і я відчув, що він теж тремтить, і вочевидь не з великого щастя.

— І ти уяви собі, шо якось вночі ти бачиш, як Обед відпливає на своїй плоскодонці до рифу з чимось тяжким, а взавтра чуєш, шо пропав молодий хлопець, ге? Чи хто бачив після того Гірама Джилмена? Або Ніка Пірса, або Луеллі Вейта, або Адонірама Саутвіка, або Генрі Гаррісона, га? Хе-хе-хе-хе… Тіні говорили межи себе знаками, а подавали їх руками… а руки у них були справжні…

Тоді-то, сер, тоді-то Обед і почав знову ставати на ноги. Люди бачили на ’го трьох дочках таке золото, якого у них зроду не було, і над трубами фабрики задиміло. Та й іншим хлопцям жилось непогано — риби в гавані хоть греблю гати, і бачив би ти, які ми судна з вантажем виряджали до Ньюб’ріпорта, Аркгема і Бостона. І тоді ж Обед протяг тут стару чугунку. Рибалки з Кінґзпорта почули про наші улови і навідалися своєю шлюпкою, а тілько всі вони десь пропали, ніхто їх більш не бачив. А у нас влаштували «Езотеричний орден Дагона», купили для того будинок старої масонської ложі, командорство… хе‑хе-хе! Метт Еліот був масоном і був проти, та і сам десь пропав.

Пам’ятаєш, я к’зав, шо попервах Обед не хтів нічого міняти на острові канаків? Думаю, він і не хтів займатися якимось схрещуванням із тим племенем; йому не тра’ було вирощувати людей, які підуть у воду для вічного життя. Він хтів одно — золото, і був ладен платить високу ціну, і тим, іншим, якийсь час того вистачало…

Правда, у сорок шостому в місті почали трохи задумуваться. Дуже часто пропадали люди, дуже дикі казання казали на службах у неділю, пішов поголос про той риф. Наче і я доклав до того руку, розказав гласному Моурі, шо бачив з даху. Якось уночі Обед з приятелями влаштували прогулянку на човнах до рифу, і я чув пальбу, шо почалася між людьми у човнах. Взавтра Обед і ще тридцять двоє з його людей були у тюрмі, а всі тільки й турчали, шо там і як, і в чому їх звинуватять. О Господи, аби тілько хто міг глянуть вперед… хоч на пару тижнів, коли ніхто не зникав і нікого не кидали в море…